УСНА НАРОДНА СЛОВЕСНІСТЬ ЛЕМКІВ

Бескидах Сяноцької округи у 30-х pp. XIX ст. збирав лемківський фольклор польський літератор Казімеж Туровський (1813-1874). Він опублікував з цих записів цикл розбійницьких (“збойницьких”) та окрему збірочку інших пісень.

У 50-х pp. на галицькій Лемківщині збирає етнографічні і фольклорні матеріали український письменник, народознавець і педагог Олексій Торонський (1838-1899). Окремі записи лемківських пісень були надруковані в його нарисі про лемків, яким, фактично, започатковано серйозне істо- рико-етнографічне вивчення цієї гілки українського народу. Чимала добірка лемківських пісень, зібраних О.Торонським, опублікована в збірнику Якова Головацького “Народные песни Галицкой й Угорской Руси” (Москва, 1878).

У цьому виданні вперше побачили світ більшість матеріалів із згадуваних збірок І.Бірецького та інших збирачів лемківського пісенного фольклору, в тому числі і закарпатської — південної частини Лемківшини, зокрема Олександра Духновича (1803— 1865), Олександра Павловича (1819-1900), Анатолія Кралицького (1835-1894) та деяких інших збирачів. Властиво, це видання і було найзначнішою в XIX ст. публікацією різножанрового пісенного матеріалу з Лемківщини.

Пісні з закарпатської Лемківщини вміщені в збірниках “Угрорусские народные песни” (СПб., 1885) Григорія Де-Воллана (1847- 1916), “Русский соловей” (Унгвор, 1890) і “Угрорусски народны спиванкы” (Будапешт, 1901) Михайла Врабеля (1866-1923). […]

ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІСЕННОЇ КУЛЬТУРИ ЛЕМКІВ

У виданні Етнографічного збірника Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) 1906 – 1908 pp. опубліковано непересічну працю С. Людкевича та О. Роздольського “Галицько-руські народні мелодії”. Доволі вичерпний та різнорідний матеріал (1525 зразки) представлено записами з областей Східної Галичини, Покуття, Лемківщини, колишнього російського кордону. Записи, здійснені за допомогою фонографу. Матеріал систематизовано за функціонально-тематичними та ритмоструктурними параметрами, розподілено в групи обрядових, позаобрядових, танкових, напливових та пісень “чужоплемінного” і літературного походження. Окремий розділ при кінці збірки становлять 90 транскрипцій лемківських пісень (№ 1416-1506), оскільки вони “по своїх типових формах і загальнім характері мольодій так сильно відбиваються від иньших галицько-руських, що ніяк не далиб ся були вмістити між ними”. Записано їх у селах Лемківщини – Берест, Більцарева, Богуша, Королева Грибівського повіту та Бортне, Крампна, Поляни Кроснянського повіту Краківського воєводства. Визнаючи більшу тональну монотонність галицьких пісень на відміну від українських і залежність в них мелодичного елементу від складочислової ритміки тексту, С.Людкевич, втім, наголошує на інтересі до них з боку збирачів і дослідників “первісних”, т. зв. “прамелодій”. Ця праця стала етапною в українській фольклористиці й “підготувала грунт для структурної типології пісенного фольклору” надалі. […]

ЛЕМКІВСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ

Зазвичай на Лемківщині одружувались у ранньому віці: парубки у 17-18, а дівчата—у 15-17 років. Право молоді на вільний вибір шлюбного партнера було до певної міри обмеженим. Вирішальну роль у підборі подружньої пари відігравали батьки, які передусім зважали на належне забезпечення матеріальних основ новостворюваної сім’ї.

У XIX – на початку XX ст. взаємна домовленість між шлюбними партнерами та їхніми родинами залишалася домінуючою формою одруження. Одним з її специфічних видів був своєрідний шлюбний обмін між двома родинами, коли одночасно брат і сестра однієї з них побиралися з сестрою і братом іншої (Пряшівщина). Оскільки при цьому жодній з дочок не давали ніякого приданого, кожна з сімей уникала небажаного розподілу землі та іншого майна. […]

ЛЕМКІВСЬКІ ПІСНІ

На особливу роль колядок у житті селян-трударів вказував, насамперед, незабутній Каменяр — Іван Франко. Письменник підкреслював, що „колядка переносила їх думку в якийсь світ, близький і рідний їм, а при тім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя… Слухаючи і співаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір’я чисто заметене, хата гарна, світла…»

Творча уява лемків, їхні радощі й страждання, смуток і тривога втілюються передовсім у ліричних й побутових піснях, які генетично споріднені з іншими пісенними жанрами, зокрема весільними піснями й баладами. Цілий каскад людських переживань вихлюпується у поетичні рядки. Психологічні колізії, втілені у цих піснях, пов’язуються з жіночою долею, родинними стосунками, чи материнськими почуттями. […]