Лемківські місця у Львові

У цьому році ЛОМГО “Молода Лемківщина” і ЛОО “Лемківщина” за сприяння Львівської Міської Ради має намір розробити цікавий екскурсійний маршрут по Львову, на карті якого визначити будівлі, пам’ятники, вулиці та інші місця, пов’язані із життям та діяльності вихідців із найзахіднішої частини України – Лемківщини. У запланованому проекті робитиметься акцент на Львів другої половини XIX – Read more about Лемківські місця у Львові[…]

Herb-Zakarpattja1

Русини Закарпаття: хто ми? За матеріалами наукової конференції в Ужгороді, 21 жовтня 2012

Участь у конференції взяли історики, філологи і політологи. Головував на ній голова Закарпатської обласної організації Всеукраїнського “Товариства “Лемківщина” Василь Мулеса. Першим із доповіддю виступив директор Інституту українознавства ім. І.Крипячкевича НАН України Микола Литвин. Беручи для прикладу акції, що проводилися радянським урядом у стосунку до українців в Польщі, історик показав наскільки масштабною і жорстокою може бути політика денаціоналізації. М.Литвин поділив депортаційні процеси, що проводилися щодо українців, на три періоди: 1) жовтень 1944 – липень 1945, 2) вересень 1945 – листопад 1946 і 3) квітень 1947 – липень 1947. Якщо перший етап мав більш-менш добровільний характер, то наступні два були виключно насильницькими. Не погоджується науковець із поширеною серед польських істориків думкою про те, що операція “Вісла” була наслідком діяльності УПА на теренах Закерзоння, адже на початок 1947 року після проведених попередніх етапів виселення на цій території залишилося надзвичайно мало населення, яке б могло надавати підтримку повстанцям. За загальними підрахунками в результаті переселенчих акцій з крайньо західних українських етнічних земель було депортовано 700 тис. українців.

[…]

Konovalets

Ми памятаємо – Євген Коновалець (1891-1938)

Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами Галицько-Буковинського Комітету сформував Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії Української На­родної Республіки. У 1918 році став командиром УСС. Цього ж року на вимогу німецької влади корпус розпускають, але Коновалець продовжує працювати над організацією загону, девізії і групи Січових Стрільців. З 1919 по 1920 роки Коновалець перебував у польському таборі для військовополонених у Луцьку.
[…]

П’ять запитань для лемка

Мова чи говірка?

За мовою українці зі сходу ніколи не впізнають у лемках із заходу Польщі своїх єдинокровних братів. Бо лемки жили на прикордонні українських, польських і словацьких земель у карпатському Низькому Бескиді. Називали себе русинами, але східні сусіди, русини-бойки, прозвали їх лемками за часте вживання частки «лем» (лише, тільки). Лемківська говірка — несподівана суміш давньоруських, польських, словацьких слів з обов’язковим наголосом на передостанньому складі. Передати її графічно людина з Наддніпрянщини, як на мене, не зможе. Взагалі до лемків у Польщу варто їхати тільки задля того, щоб їх послухати. В Україні такого, на жаль, уже не почуєш навіть в Тернопільській області, де лемків живе найбільше.

Запитувала у багатьох лемків, чому не розмовляють українською літературною мовою. Мені відповідали, що батьки спілкувалися з ними лемківською, а не українською, тому літературну вони розуміють не повністю. Популярна фраза: «Поки наші батьки навчилися б української, то ми вже давно би сполонізувалися». Тут слід уточнити, що за часів Польщі на Лемківщині вчили дітей за лемківськими букварями, а не за українськими абетками. Намагалися ті букварі поширити навіть далі на Галичину. Але там селяни протестували, не пускали дітей до школи. А лемкам якось не пасувало критикувати свою мову, хоча досі згадують, що той буквар був нашпигований польськими словами.

[…]

Lemkivshchyna_Map

Там, на Лемковині, ще й досі живій

Отже, ймовірно, що формування Лемківщини як українського етнокультурного регіону відбулося щойно у XV—XVI ст., коли цю територію охопила хвиля сільської колонізації на волоському праві, пристосованому до умов господарювання у гірських околицях, де основою було випасання овець, а хліборобство мало спочатку лише допоміжну роль. Усупереч твердженням деяких публіцистів, котрі намагаються всякими способами відокремити Лемківщину від українського етнокультурного простору, основний демографічний потенціал цієї колонізаційної хвилі складали не етнічні волохи (румуни) чи інші гірські племена, мандруючи з Балканів (нібито щойно згодом якимсь чудодійним способом «рутенізовані»), але українська стихія, яка вбирала в себе різні сторонні впливи. З іншого боку, відстороненість Лемківщини, втиснутої вузьким клином поміж польські та словацькі оселі, сприяла консервуванню культурних і мовних архаїзмів.

[…]