Перекреслити помилки минулого

 На його переконання, пригадування саме такого фраґменту спільного минулого має особливе значення для молодого покоління: на цьому прикладі молодь може побачити, що спільна історія – це не лише сотні томів про пролиту кров і взаємні кривди. Виняткову значущість примирення ще 67 років тому усвідомили його автори, про що свідчать слова, якими починали свою відозву: «Перед лицем важливого історичного моменту час перекреслити помилки минулого…». В оцінці о. С. Батруха, з якою погодилися також запрошені історики, одним з найважливіших результатів цього «перекреслення» було радикальне зменшення кількості жертв серед цивільного населення.

[…]

Акція «Вісла»: як повертаємося до історії

«Не всім усе сказано, і не всім усе зрозуміло»

Передовсім, говоримо про Акцію «Вісла» через кілька років після укріплення в Польщі т.зв. «історичної політики», згідно з якою щораз менше і менше треба згадувати про злочини, скоєні щодо громадян іншої національності, ніж польська. І робиться це не якимись марґінальними партійками, але усією міццю установ польської держави: Інституту національної пам’яті, громадських і комерційних мас-медіа, різноманітних громадських організацій, частини органів самоврядування. На наших очах відбулася серйозна зміна ставлення як до згаданої події зокрема, так і до історії Польщі загалом.

Наприкінці 90-х ставили під сумнів факти і висновки про причини, перебіг та наслідки депортації, позитивну роль заяви Сенату рп з 1990 р. лише ветерани Громадянської міліції (пол. МО), Війська польського, Корпусу внутрішньої безпеки (внутрішні війська, пол. KBW) і посткомуністи (для яких Акція «В», як казав Яцек Куронь, була «родовим клейнодом», що мусить бути збережений будь-якою ціною). Необхідність і «слушність» проведеної депортації українців захищали також певні марґінальні праві середовища і деякі люди, зокрема, відомий своїми лівими поглядами інтелектуаліст, проф. Броніслав Лаґовський.

[…]

Українці ще не усвідомили масштабів акції “Вісла” – історик

Сьогодні минає 65 років початку операції “Вісла”. Депортація українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на західні й північні території Польщі почалася 28 квіня 1947 року. Схожі локальні акції відбувалися й раніше у цьому регіоні, який перебував під владою СРСР, Польщі й Чехословаччини. Однак організована депортація почалася після загибелі 28 березня 1947 в районі с. Read more about Українці ще не усвідомили масштабів акції “Вісла” – історик[…]

wisla

Хто запустив “Віслу”, або “Остаточне вирішення української проблеми в Польщі”

Ті, хто не підпорядкується наказу і залишаться в околицях, охоплених переселенчою акцією, будуть трактовані як бандити УПА”.

Насправді масштабна акція мала й іншу мету, про яку не розповідала пропаганда. Ще в першому варіанті плану операції (її тодішня назва була “Схід”) дуже чітко вказана інша, важливіша, її ціль: “Остаточне вирішення української проблеми в Польщі”.

Схоже, польські посадовці, які писали цей документ, надихалися формулюванням про “Endlösung der Judenfrage” і геть не соромилися запозичень термінології у нацистів.

Українська проблема в Польщі мала довгу і драматичну історію, тож “остаточне вирішення” визрівало тривалий час. У міжвоєнній Другій Речі Посполитій українці були найбільшою національною меншиною і найбільшою проблемою. […]

Zmiivka_Boiky

АКЦІЯ-51. СТЕПОВІ БОЙКИ

Королівським шляхом

Активіст місцевої «Просвіти», вчитель фізкультури, а за сумісництвом краєзнавець Микола Куривчак вказує на шматок поораної землі неподалік від крамниці у Вербівці – одній зі зміївських дільниць. За задумом, тут має постати майбутній музей депортації [див. довідку], експонати до якого поки що лежать у місцевому будинку культури. Допомагати південним бойкам із цією ініціативою будуть побратими з галицьких громадських товариств «Устрики» та «Бойківщина», котрі вже мають подібні музеї.

Хоча дах місцевого клубу протікає, про свій персональний добробут зміївчани не забувають: вирощують щорічно по два врожаї картоплі, цибулі та іншої городини, яку вивозять на Криворіжжя й “навіть” до Києва. Дехто працює у великих фермерів, один із яких узявся відроджувати знищені в горбачовські часи виноградники. «Хай як бідкаються, – оповідає шурин Куривчака пан Роман Моцьо, – а через кожен дім мають власну машину, бо ж і їздити тепер можна: до візиту шведського короля збудували нормальну дорогу. Взагалі, лінивим бути в селі – гріх». Окрім нової шосейки, варто відзначити зміївську ідеальну чистоту: побілені хатки на тлі синього Дніпра й виметені вулиці з клумбами попід парканами. […]