ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З КАТЕРИНОЮ РИШКО

Закля перейдемо до читаня того о чим будут нам оповідати наши сьвідкове, мусиме перше дашто повісти о самій Лемківщині: де она ест, хто там жив, кілько Лемків там било? І так за рижнима книжками-описами Лемківщини треба знати, же: Земля лемківска занимала около 10,000 км квадратових а до 1850-го рока (іщи перед еміґрацйом до Америки) число єй населеня виносило около 500,000 люди. Од східньой границі Лемківщини на риці Сян, до західньой на риці Попрад, терени лемківски тяглися на 135 км довгости і 35 км широкости. Било ту понад 400 лемківских сел. Терени гористи, хоц тоти гори небарз високи, медже горами рики і долини. Розмаіти дерева. І як на тот куток Европи, то ту бил найкращий краєвид. Добрий климат і здорова чиста з гір вода. Ціла лемківска земля богата в розмаіти мінерали. Наши люде жили в повітах Новий Санч, Горлиці, Ясло, Коросно і Сянік. 4 села били в повіті Новий Торг. Ту на тий простори в горах Карпатах од непамятних часив творена била особлива для тих люди культура, штука сакральна, домове ремесло, а од 7-го столітя юж і словянски релігійний обряд – принесени ту сьв. Кирилом і Методим – а вним юж і віра православна. Ту в найдавнійших часах жили славянски племена називани Билохорватами, а од 923 року коли князь Русі Володимир Велики пришов ту зо своіма воінами, начиналася назва Руси Карпатской. Долги часи люде себе називали Русинами, Руснаками, а од 17-го столітя почалася принимати назва Лемки, Лемківщина. Назви тоти заістніли юж так в лемківскій літератури як і в словництві історичним – лемківским, польским і словацким, бо і по другій стороні хребета Карпат жили тоти сами племена, істніли тоти сами назви люди – Лемки, Русини. Як видно, люде – Лемки мают свою 1,300-літню історю. Ту в тих горох Карпатах люде зжилися з риками і горами а гори зрослися з людми. Люде ту жили бідно але щасливо, сховани глубоко в гірску природу, ту мали свій маленьки хоц бідни “рай” на земли. Але пришли зли часи воєн. Страшна для Лемків 1-ша сьвітова війна, а потім іщи гірша 2-га сьвітова війна і найтрагічнійши в цілий істориі Лемків – роки 1944 – 1947 за польской власти. […]

ЛЕМКИ: ТРАГЕДІЯ В ЦЕНТРІ ЄВРОПИ

Травень 1945 року, коли антигітлерівська коаліція раділа довгоочікуваній перемозі над фашизмом, для лемків — однієї з бічних гілок українського народу, які близько півтори тисячі років жили на західних схилах Карпат, приніс такі чорні дні, яких вони не знали за всю свою історію.

Вперше вони не орали, не засівали власних полів. Глибокий сум огорнув душу. Лемківщина стала схожа на великий цвинтар, на якому поховано не лише минуле, а й сподівання на майбутнє. Але світові до того було байдуже. Уже кілька місяців по всіх лемківських селах ходили уповноважені владою агітатори і закликали людей переїхати до Радянської України, до своїх братів. Агітація була своєрідна: і пряником, і батогом. Але переважна маса вагалася, чимало категорично відмовлялось. Та психологічний тиск був такий сильний, що встояти проти нього було немож­ливо, і все частіше чулося: і той дав згоду, і той, і той… хата від хати, село від села недалеко, чутки поширювалися швидко. Здавалось, не ли­ше від танення снігу в горах ставали ііовіїоводнішими потічки, а й від людських сліз. І досі не можна однозначно відповісти: що це — переселення чи депортація? Формально — є заява, написана тремтячою рукою. Фактично — душевний супротив, безсиля перед владою. […]

АКЦІЯ „ВІСЛА” 28 квітня – 28 липня 1947 року

Акція «Вісла» становила завершення заходів спрямованих на «остаточне вирішення» української проблеми в Польщі. У її межах після війни знаходилося прибл. 700 тис. українців. Усі вони мали бути переселені на совєтську Україну силою угоди про обмін людністю, укладеної в вересні 1944 р. з урядом УРСР.

Однак українська людність бажала залишитися на своїх споконвічних землях. Коли засоби адміністраційного тиску не дали результату, влада вирішила вжити сили: від вересня 1945р. задіяно тут Військо Польське, якого підрозділи часто складалися значною мірою з кресов’яків. Унаслідок цього переселення перетворилося в низку пацифікацій та депортацію. Тільки в Завадці Морахівській Сяніцького повіту в 1946 р. вояки ВП вбили 70 цивільних мешканців. «Репатріація» охопила десь 480 тис. чоловік. […]