ОСИП “БОКСЕР” ХОМА: МОРЯК, ЧЕМПІОН З БОКСУЮ, ЯКИЙ СТАВ КОМАНДИРОМ УПА

Окрім подорожей, його надзвичайно захоплював бокс. Великого зросту та сили, він у численних дворових боксерських боях постійно перемагав. Скоро йому стало зрозуміло, що ні в Станіславові, ані якомусь іншому місті немає достойних суперників.

Батьки не поділяли захоплень хлопця і тому він відважився на кардинальний вчинок: 1932 року втік з дому та у п’ятнадцятирічному віці опинився у польському портовому місті Гдиня.

Тут він отримав набагато ширші можливості: на рингу переміг багатьох суперників, аж поки з часом не зустрівся у поєдинку із двічі чемпіоном Польщі у всіх вагових категоріях Пілатом.

Поєдинок із чемпіоном Осипу Хомі відкривав, здавалось, дорогу у професійний спорт – після переможного бою він став членом польської боксерської збірної, у складі якої виступав успішно проти тодішніх чемпіонів Європи – німців.

В одному з поєдинків на ринг проти українця вийшов німець, олімпійський чемпіон Герберт Рунге, який програв бій Осипу. Хома став одним із кращих боксерів Європи.

На жаль, у збірній Осип боксував не довго – його призвали на службу у військово-морський флот Польщі, звідки він згодом перевівся у торговий флот.

Хома не бачив вже можливості реалізувати себе у боксі в Європі, тому, очевидно, вирішив повернутися до мрії дитинства – пізнати світ.

На торговому судні Осип 48 разів перетинав Атлантику, побував у Індії, Північній і Південній Америках, на о. Шпіцберген, в багатьох тропічних країнах. Зважаючи на рівень розвитку тогочасної техніки, слід зауважити, що ходіння через холодну, штормову Атлантику було заняттям не для слабодухих.

За час праці у торговому флоті Хома 24 рази відвідав Нью-Йорк, довготривалі заходи у порт якого використовував для улюбленого хобі – боксу. Ці бої, звичайно, були аматорськими, але для портового боксера давали шанс стати професіоналом.

Невдовзі у Брукліні українець вперше вийшов на ринг як професійний боксер і… відправив у нокаут відомого тоді американського боксера чеха Гавлічка.

Після цього бою на Осипа Хому звернули увагу нью-йоркські боксерські промоутери: він підписав контракт із власником промоутерської компанії “Стенлі Гімнезіум” Гудменом.

Українського боксера взявся тренувати колишній чемпіон світу Бенні Леонард, легенда-легковаговик, який за свою кар’єру провів понад 200 боїв і тільки чотири рази програвав поєдинки.

Але в серпні 1939 року Осип Хома мусив іще раз повернутися до Польщі, щоб виконати до кінця умови контракту із компанією торгового флоту.

Ця поїздка вже вкотре змінила долю Осипа: у Гдині 1 вересня 1939 р. його застає німецько-польська війна, а відтак мобілізація.

У складі гарнізону міста Осип Хома бере участь у запеклих боях із німцями за порт. Тут він потрапив до полону, а далі до німецького концтабору для військовополонених. З часом йому вдалося звільнитися, оскільки німці дізналися, що полонили відомого боксера. Відтак Хома проживав у окупованій Польщі без роботи, і, тим паче, боксу.

Усвідомлюючи, що під час світової війни його народ бореться за свободу для України, Осип встановлює контакти з ОУН, для якої на початках виконує кур’єрські завдання.

Початок німецько-радянської війни 1941 року застав хлопця у Львові, а коли у 1943 р. розпочався набір у дивізію “Галичина”, він приймає рішення йти до війська.

Молодого добровольця призначають в артилерійський полк, разом із яким у червні 1944 року він потрапляє в оточення під Бродами і з неймовірними зусиллями виривається звідти. Але в околицях Львова під Брюховичами потрапляє вже в радянський полон, звідки – у концтабір військовополонених за Урал.

В 1945 р. Осип Хома добився репатріації до Польщі як підданий цієї держави. Відтак із Східної Прусії він переїжджає на Лемківщину, де воювала УПА.

На Закерзонні (землях за лінією Керзона – українських етнічних територіях на сході щойно створеної Польської Народної республіки – ІП) Осип швидко налагодив контакти із українським визвольним рухом та приєднався у 1946 р. до сотні “Ударники” Степана Стебельського – “Хріна”.

У відділі, як людина із бойовим досвідом та військовим вишколом, Осип Хома отримав під своє командування повстанський рій та обрав собі псевдо “Боксер”. Згодом він став бунчужним сотні в старшинському ранзі поручника.

Численні бої та сутички показали Осипа як вправного артилериста і кулеметника. А в хвилини затишшя колишній моряк і боксер розповідав повстанцям про свої подорожі, або веселив різними трюками.

Демонструючи свою силу, однією рукою за кінець ствола відривав кулемет від землі, а це понад 10 кг, та підносив його над головою. Повстанці дивувалися його силі і жартували та сміялися із своїх друзів, які намагалися зробити те саме з кулеметом, що й “Боксер”.

Повстанський побут Осип Хома переносив важко. Завжди голодний, часто босий (мав 45 розмір взуття, яке складно було дістати у підпільному побуті), з трудом витримував довгі марші (від тривалої ходьби і при вазі понад 120 кг йому сильно боліли ноги) він не падав духом та завжди підтримував друзів по зброї. У його присутності дівчата-кур’єри відчували себе у більшій безпеці, як зазвичай.

Після акції “Вісла” (здійсненого в 1947 році комуністичним урядом Польщі примусового переселення українців із Закерзоння на захід країни, на отримані від німців землі – ІП) поручник не перейшов із сотнею на територію УРСР, а залишився на Лемківщині в тереновій сітці ОУН, а восени 1947 р. із рейдовою повстанською групою перейшов у американську зону окупації Німеччини.

Тут, у таборі переміщених осіб в Міттенвальді, Осип Хома востаннє повернувся до боксу: тренував українську табірну збірну, брав участь у національних змаганнях на першість народів DP (displaced persons – “переміщених осіб”) у Вюрцбурзі в 1948 р.

Саме в цих таборах доля ще раз звела його із колишнім промоутером, а тепер уже майором американської армії Гербертом. Обоє розуміли, що повернення на ринг для Хоми як професійного боксера не буде: десять років поневірянь, підірване здоров’я та вік не залишили жодних надій.

У 1951 р. Осип Хома із родиною перебрався у США, одружився, у нього народилася донька Тамара. Якось зустрівшись із своїм другом Олегом Лисяком, Осип сказав: “Знаєш, я переїхав так багато світу. Бачив Полярну зорю і Південний Хрест, знаю, як то там “за Уралом сонце сходить” і як виглядають тропічні джунглі, а все-таки, хоч непогано нам і тут, в Америці, я не можу забути цієї малої рвучкої Бистриці. Колись мене тягнуло від неї у світ, а тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз”.

Закінчилося життя Осипа Хоми трагічно: 30 квітня 1958 р. на сорок першому році життя він помер у шпиталі, не перенісши операції.

Руслан ЗАБІЛИЙ, Директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”

Передурк з сайту www.istpravda.com.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *