Перекреслити помилки минулого

 На його переконання, пригадування саме такого фраґменту спільного минулого має особливе значення для молодого покоління: на цьому прикладі молодь може побачити, що спільна історія – це не лише сотні томів про пролиту кров і взаємні кривди. Виняткову значущість примирення ще 67 років тому усвідомили його автори, про що свідчать слова, якими починали свою відозву: «Перед лицем важливого історичного моменту час перекреслити помилки минулого…». В оцінці о. С. Батруха, з якою погодилися також запрошені історики, одним з найважливіших результатів цього «перекреслення» було радикальне зменшення кількості жертв серед цивільного населення.

Ушанувати місце
Священик у ході конференції повідомив про відновлення старань для увічнення місця підписання договору, що відбулося в недалекому присілку Жар. Проект увічнення передбачує встановлення кам’яного обеліска з поміщеним на ньому фраґментом спільної угоди.

У Цешанові та при навколишніх дорогах планується поставити відповідні інформаційні таблиці про подію, тому що сьогодні місце досягнення домовленості знаходиться посеред лісу. Ініціатива має підтримку на місцевому рівні, як відзначав о. Батрух. Доказом цього була участь у ролі співорганізаторів заходу бурґомістра Цешанова Здзислава Задворного, місцевих Центру культури та Історичного товариства. Щодо самої конференції, то в її рамках обговорено, зокрема, шлях від конфлікту до примирення, співпрацю АК і УПА, спрямовану проти виселення українців з Польщі і поляків з України та вплив домовленості на українсько-польські відносини в південно-східній Польщі в 1945–1947 рр. Потім охочі відвідати Жар подалися туди. Серед доповідачів та учасників дискусії були історики Станіслав Гаєрський (Цешанів), Маріуш Зайончковський (Люблин, Інститут національної пам’яті, ІНП), Маріуш Мошкович (Краків), Роман Кабачій (Київ), Юстина Дудек (Люблин, ІНП) та інші.

Побороли ненависть

З усіх подібних переговорів, які велися в 1945–1946 рр., розмови в Жарі мають особливе значення хоч би тому, що в них брали участь високі представники українського підпілля, які прибули спеціально з території тодішньої Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). Членами делеґації були: підполковник Юрій Лопатинський – «Калина», «Шейк», поручник Богдан Гвоздецький – «Кора», Микола Винничук – «Корнійчук», «Вир» та Сергій Мартинюк – «Граб». Їхні польські партнери – це капітан Мар’ян Ґолемб’євський – «Ірка», «Стер», капітан Станіслав Ксьонжек – «Рота», «Вирва», поручник Ян Тировський – «Норберт», поручник Мар’ян Варда – «Поляковський», «Малий», підпоручник Стефан Плюта – «Йодла», «Сталь», підпоручник Едмунд Кшижановський – «Без», «Дембно», капітан Юзеф Борецький – «Комар», «Вдова», капітан Францишек Пшисєнжняк – «Ойцец Ян», «Марек». Що важливе: українська делеґація в Жарі мала широкі повноваження, зокрема право вести розмови щодо переговорів з урядом РП у Лондоні. Наступні зустрічі, які відбувалися на території Люблинського воєвідства, та підписані в їхньому ході угоди, були логічним продовженням примирення 21 травня 1945 р. Під час деяких з них головним представником української сторони був учасник переговорів у Жарі С. Мартинюк.

Війна у війні
М. Зайончковський відзначав, що контекстом для примирення був конфлікт, найбільшим драматизмом якого виявилося те, що проти себе стали громадяни однієї держави. На брутальне загострення відносин вплинули й такі факти, як, з одного боку, пам’ять про асиміляційну політику ІІ Речі Посполитої щодо українців, а з другого – відгомін убивств поляків на Волині 1943 р. На це все накладалися розігрування німецького окупанта. В апогеї подій, на думку Зайончковського, можна говорити «про малу війну у великій війні», де польсько-український фронт становив 100 кілометрів, а його центром була зона випалених сіл. Люди гинули лише тому, що були поляками або українцями. Партизани по обох боках не вбивали виключно військових ворогів – значну кількість жертв становили представники мирного населення. Уже 1944 р. з’являються перші накази припинити вбивства цивільних. З українського боку нова стратегія, що постає на початку 1945 р., передбачала зміну підходу до поляків і боротьбу зі совєтами. До подібних висновків і примирення з українцями дійшла польська сторона. Партизани починають шукати зв’язків, розуміючи, що для двох сторін найбільшу загрозу становить радянський «червоний кат», який надходив зі сходу.

– Ніхто пізніше не говорив, що зміни мали невелике значення, – передавав думки звичайних людей М. Мошкович, розповідаючи про відновлення нормального життя з безпечним виходом селян у поле, виїзди до міста, торгівлю тощо. Постійний зв’язок утримувало також підпілля, при чому відносини носили не лише військовий характер: були й такі моменти, як спільне полювання чи відзначення Святвечора.

Перевірити «випадковість»
Як наголошували історики, угода в Жарі була і тактичним ходом обох сторін, і справжнім прагненням примирення. Основна ціль – припинити вбивства – була досягнута, проте не найвищий ранґ польських авторів порозуміння свідчить про те, що з цього боку не було волі до дискусії про майбутній кордон. Бажанням позначення своєї сильної присутності можна пояснити те, що поляки не надто сильно включалися в боротьбу з депортацією українського населення з цієї території. Українці, у свою чергу, перед обличчям програшу німців, на яких робили ставку, хотіли мати чисту карту у відносинах з поляками, а також використати їхній уряд в екзилі для встановлення зв’язків із союзниками. Вірили в розпал війни з совєтами, а поляки залишалися партнером доти, доки хотіли воювати саме з цим ворогом
Довга дорога до примирення пояснюється також тим, що обидві сторони очікували на розвиток подій на міжнародній арені. Крім того, поле до дискусій звужувалося з огляду на підхід до питання кордону – поляки хотіли повернути довоєнні межі, а українці вірили у створення держави в етнічних розмірах. Крім того, якщо поляки, домовляючись про припинення атак, фактично ґарантували спокій своєму населенню, то повністю такого стану не досягнула українська сторона – цивільних українців надалі переслідували, наприклад, службовці Управління безпеки. Однак, як говорив М. Мошкович, важливим фактором примирення було те, що його прагнули й започаткували представники нижчих рівнів партизанських організацій, які безпосередньо бачили найжорстокіші результати продовження взаємної боротьби.
У підсумках цешанівської конференції відзначалося, що її тема не є повністю дослідженою, а також достатньо знаною як приклад позитивних зв’язків у складному минулому. Обміну науковими даними потребує, наприклад, питання встановлення кількості жертв. «Цікаво, коли фронт переміщувався на захід, то зараз перед його приходом збільшувалися вбивства польського та українського населення. Невже це випадковість?» – таким питанням С. Гаєрський заохочував колеґ досліджувати рівень совєтського нагляду за середовищами АК та УПА.

Автор: Григорій Сподарик

«Наше слово» №23, 3 червня 2012 року

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *