КУБІЙОВИЧ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ (1900-1985)

{jcomments on} У 1931 р. В. Кубійович був обраний дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) у Львові, очолив його Географічну комісію. З 1940 р. став професором Українського Вільного університету у Празі. Під час Другої світової війни очолював Український Допомоговий Комітет у Кракові – єдину громадську організацію на території Генерального Губернаторства. Згодом емігрував до Німеччини, а у 1951 р.- до Франції (Сарсель) й створив там науковий осередок. У 1947-63 рр. був генеральним секретарем НТШ у Мюнхені, а з 1952 р. і до кінця свого життя головою Європейського відділу НТШ.

Як активний учасник українського національно-визвольного руху і щирий український патріот, проф. Володимир Кубійович в середині квітня 1940 року очолив Український Центральний Комітет у Кракові (був головою до 1944 р.), який координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у Генеральній Губернії (Краків був її адміністраційним центром) і допомагав українським втікачам від більшовиків. Праця в УЦК в тих обставинах була важким тягарем, коли доводилося лавірувати між домаганнями німецької адміністрації та українських політичних груп.

Попри всі труднощі воєнного часу, Український Центральний Комітет, очолюваний Кубійовичем, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету українців. Зокрема було добре скоординовано культурницьку і організаційну діяльність на найзахідніших українських землях (т.зв. Закерзонння), що були перед війною головним об’єктом посиленої полонізації. Засновано українське видавництво у Кракові.

Після приєднання Галичини до Генеральної Губернії в 1941 році поле діяльності УЦК значно розширилося. Зорганізовно Допомогові Комітети на місцях. За умова фактичної заборони на діяльність політичних партій УЦК став головним репрезентантом українців перед німецькою владою.

У квітні 1943 Володимир Кубійович, як голова УЦК, став одним з організаторів Військової Управи, і зі свого боку докладав багато зусиль для формування частин дивізії військ СС «Галичина». Зокрема, разом з членами ВУ йому вдалось домогтися дозволу німецьких чинників на набір до української дивізії не тільки в дистрикті Галичина, але й по всій Генеральній Губернії. У 1944 р. емігрував до Парижу

Коли розгорілася польсько-українська підпільна війна, Кубійович виступив з закликом припинити збройне протистояння. Його ж стараннями уникнули ґестапівських арештів чимало українських політичних і громадських діячів, а також було врятовано від концтабору багато євреїв (разом — кілька сотень осіб).

У 1945 році проф. Кубійович на пропозицію генерала Шандрука стає його заступником у формованому тоді Українському Національному Комітеті (УНК). В розмові з Шандруком він висловився так: „Будучи ініціатором формування Дивізії «Галичина», я дуже турбуюся її долею, і коли б УНК мав би їй допомогти, то його треба створити хоча б тільки для того.“ За згодою обох фракцій ОУН Володимир Кубійович став представником Західної України в УНК.

Після закінчення Другої світової війни проф. Кубійович жив в еміграції у Німеччині і Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. У 1947—1951 рр. — генеральний секретар НТШ, з 1952 — голова НТШ у Європі. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія i людність українських земель» (1935), «Атлас України і сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та ін.

Наукові праці В. Кубійовича-географа присвячені проблемал вивчення антропогеографії Українських Карпат, географії, демографічних процесів і населення України та окремих її регіонів – Галичини, Карпат, Волині, Полісся. За наукові дослідження в галузях географії та демографії В. Кубійовича вважають одним із засновників сучасної географії України.

Та найбільшою справою життя, логічним завершенням плідної, наукової і видавничої діяльності В. Кубійовича, ученого і громадянина, була реалізація одного з наймасштабніших науково-видавничих проектів НТШ – створення „Енциклопедії українознавства”. Підготовка і видання енциклопедії, головним редактором та організатором редакційної колегії якої він був, становили зміст майже сорока повоєнних років життя В. Кубійовича. Здійснення задуманого стало справжнім людським подвигом. Ця ґрунтовна наукова праця про Україну, її минуле і сучасне складається з трьох загальних томів (1949-52) і одинадцяти абеткових (1952-95) й стала візитною карткою українства у світі. Задля створення „Енциклопедії українознавства” В. Кубійович об’єднав багатьох українських вчених з діаспори – О. Оглоблина, Ю.  Шевельова, Н. Полонську-Василенко, Б. Кравціва, І. Кошелівця, Ю. Луцького, І. Теслю, А. Жуковського та багатьох інших. Це широке коло розкиданих по всьому світу фахівців різних ділянок українознавства окреслювало своєрідний українознавчий інститут Наукового товариства імені Шевченка.

Помер 2 листопада 1985 р. у Сарселі (Франція), на 86-му році життя.

Енциклопедія В. Кубійовича долає простір і час. Вона є величезним внеском не лише в українську, але й у світову культуру. Це золотий фонд інформації про Україну, її народ, історію і географію, науку і культуру, державу і право, господарство і спосіб життя. Нині ім’я Володимира Кубійовича – вченого-патріота, який все своє життя віддав на жертовник української науки, культури, нації і держави повертається Батьківщині.

 

Використанні матеріали сайту www.uk.wikipedia.org (стаття “Кубійович Володимир Михайлович“) та www.lib.if.ua

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *