ЛЕМКІВСЬКА ПІСНЯ У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ БАРВІНСЬКОГО (1888 – 1963)

{jcomments on} Національний елемент завжди присутній у творчій спадщині В. Барвінського. Це яскраво можна простежити на прикладі його фортепіанних композицій, переважна більшість яких базується на використанні та переосмисленні фольклорних джерел. До таких творів належать “Шість мініатюр на українські народні теми”, “Українські народні пісні для фортепіано зі словесним текстом”, “Колядки і щедрівки”, “Наше сонечко грає на фортеп’яні”, “Пісня. Серенада. Імпровізація”, “Мініатюри на лемківські теми”, “Варіації-мініатюри G-dur на тему української народної пісні”, “Українська сюїта”. Тут композитор з великою любов’ю, шаною та зачаруванням використовує надбання різних етнографічних груп: західної (гуцули, лемки, бойки) та східної, придніпрянської, які міцно зберігали певні відмінності музичної культури і мови, та розмаїтими індивідуальними композиторськими штрихами підкреслює їх колорит, особливості і красу.

Досить часто у фортепіанній творчості В. Барвінського зустрічаються лемківські пісні, які за змістом і формою подібні до творів з інших регіонів України, але їм властивий своєрідний неповторний характер.

Основним джерелом лемківських пісень, з якого черпав музичний матеріал для своїх фортепіанних творів В. Барвінський, була праця Ф. Колесси “Народні пісні з Галицької Лемківщини”, а також робота С. Людкевича “Галицько-руські народні мелодії”.

Наукова праця Ф. Колесси з’явилася друком у Львові в 1929 році, і це видання було на той час дуже популярним. Пісенний матеріал записав Ф. Колесса під час трьох поїздок на Лемківщину: в 1911 році в селах Долішня Волтошова, Яслиська Воля Нижня, Шкляри; в 1912 році – в Маластові Горлицького повіту, Ропиці, Пантні, Усті Руському, Ганчові й Висові, що відзначились надзвичайною живучістю народної поезії та музики; в 1913 році – в Новосандецькому повіті в селах Андріївка і Поворозник. Вчений-фольклорист записував мелодії переважно від селян-хліборобів та вчителів, а також кілька десятків пісень – від вихованців греко-католицької духовної семінарії у Львові, вихідців із Лемківщини. Так виникла збірка, що налічує 820 мелодій (разом з варіантами), де вперше музичний фольклор Лемківського краю постав у великому розмаїтті.

З цієї фольклорної скарбниці набирали музичний матеріал та наснажувались львівські композитори В. Барвінський, Н. Нижанківський, С. Людкевич, В. Витвицький, З. Лисько, Б. Кудрик, а згодом – М. Колесса, Б. Фільц та ін. Тут представлені обрядові пісні (колядки, щедрівки, гаївки, обжинкові, весільні, собіткові – які календарно відповідають купальським, а під такою назвою відомі у лемків та західних слов’ян), духовного змісту, балади, колискові, парубоцькі, про кохання, про родинне життя, емігрантські, жартівливі, вояцькі та ін.

Стосовно специфіки лемківського діалекту, Ф. Колесса писав: “Лемківський музичний діалект виявляє в своїх основах і типових формах безсумнівну приналежність до українського матірного пня й нерозривну спільність із іншими українськими діалектами музичними, відбігаючи від них головно лиш у своїй надбудові, у новіших верствах пісенних, які носять на собі помітні признаки впливу західних і південних сусідів”.

Специфічною рисою лемківських пісень є речитативне інтонування, тобто відсутня вокалізація складів. На західних теренах України розспів не встиг розвинутись у самостійне русло, як на сході та півдні, де століттями домінувало вокальне хорове мистецтво. Традиції сольного співу в побуті лемків спричинилися до поширення одноголосого співу з незначними розходженнями на два голоси.

У своїй ритмічній будові лемківські пісні багаті і своєрідні. Їм притаманний синкопований ритм, що часто виступає важливим формотворчим моментом.

Мелізми і прикраси збагачують мелодичну лінію лемківських пісень. Переважну більшість цього різновиду фольклору становлять мелодії з невеликим об’ємом звукоряду, а саме – квінтового, секстового складу, нерідко з ввідним тоном, незаповненою квартою знизу. Головний тип лемківських мелодій виявляє таку будову, коли тоніка займає місце посередині звукоряду, стає віссю, навколо якої обертається мелодія. Такі самобутні риси лемківського фольклору не знівелювалися під впливом сусідніх народнопісенних пластів (словацьких, польських, угорських), а їх елементи, нашаровуючись на корінну українську основу, цілком творчо трансформувалися.

Сьогодні із вдячністю згадуємо імена тих, хто зберіг від забуття численні українські народнопісенні шедеври, записав їх з уст народу і зробив надбанням світової спільноти. Вивчаючи пісенне багатство України, І. Франко стверджував: “Се одно з найцінніших наших національних надбань і один із предметів нашої гордості”.

Яскравим прикладом глибокого проникнення фольклору у творчість В. Барвінського є збірочка “Українські народні пісні для фортепіано зі словесним текстом”. Ці обробки, що мали на меті широко популяризувати народну пісню, стали добротним дидактичним матеріалом для початкового етапу гри на фортепіано.

До збірки, написаної в 1930-х роках, увійшло 38 мініатюр на українські народні теми, які знайомлять юних музикантів із яскравими зразками народної творчості, різноманітними пісенними жанрами.

Є тут і лемківські пісні, гармонізацією яких композитор сприяв їх поширенню та вивченню: весільна пісня “Кед я младу чепила” (6), жартівлива “Янчік, Янчік, що бись робив”, пісня про родинне життя і жіночу долю “Боже, Боже, што ж мі з того”. Лемківська пісня лаконічна, виразна і винахідлива у формах. Такою подає її В. Барвінський у цьому циклі.

*  *  *
Василь Барвінський у своїй композиторській діяльності не уявляв професійної музики, відірваної від фольклорних джерел. Національний український елемент присутній у його творчій спадщині не тільки узагальненим характером, але й частим використанням народнопісенних зразків. Закоханість композитора у народну пісню якнайширше передана в його словах із листа до матері, коли він працював у Празі над створенням рапсодії для симфонічного оркестру на українські народні теми: “…народні мотиви мушу вибирати, бо деякі суть досить прості, але зате деякі такі гарні, що чоловік стоїть впрост перед загадкою, звідки у такої, здавалобся, простої душі стільки шляхотного чуття”.

Важливе місце у творчій спадщині Василя Барвінського займає лемківський фольклор. Композитор створив обробки народних пісень з Лемківщини для голосу з фортепіано: “По садочку ходжу”, “Ой на горі два дубики”, “Колишися, колисочко”; для голосу, скрипки і фортепіано: “Полетів би-м на край світа”, “Не піду я за Яська”. У фортепіанних творах автор використав широку жанрову палітру лемківських мелодій, а саме: старовинні колядки “Був Святий Вечер”, “Пішла дівчина”, весільну пісню “Кед я младу чепила”, про родинне життя “Боже, Боже, што ж мі з того”, жартівливі “Янчік, Янчік, що бись робив”, “Не било то яко влони, били ябка на яблони”, баладову пісню “Широкая доріженька”, колискову “Люляй, люляй, колишу тя”.

Всі ці пісні використані у фортепіанних творах методом прямого цитування, майстерно оправлені декоративно багатою поліфонічною фактурою, колористичною гармонією, з дотриманням ладотональних властивостей лемківського фольклору. Створення таких та інших композицій сприяло збереженню цікавого і самобутнього пласту української пісенної культури, а також збагаченню української музики непересічними високохудожніми творами.

Про Василя Барвінського-композитора З. Лисько писав: “Перший повновартісний фортепіанний композитор у Галичині – це В. Барвінський. Його фортепіанна творчість оригінальна, наскрізь проникнута українськими народними елементами, а фортепіанна фактура Барвінського, що тісно в’яжеться з його неоромантичним композиційним стилем, належить до кращих зразків європейської літератури”.

 

Автор Олександра НІМИЛОВИЧ

Передруковується у скороченому варіанті з www.krayani.lemko-centre.org

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *