Ми памятаємо. Михайло Вербицький (1815-1870) та Михайло Черешньовський (1911-1994)

Після смерті батька вихованням Вербицького зайнявся його родич перемишльський владика Іван Снігурський (1984-1847). Саме він у 1828 році заснував при перемиській катедрі хор, а згодом і музичну школу, в яких співав та навчався Михайло. Тут під керівництвом чеського диригента і композитора Алоїза Нанке він знайомиться з творчістю Й. Гайдна, В. А. Моцарта, М. Березовського та Д. Бортнянського.

 

Закінчив українську музичну школу в Перемишлі, потім Львівську духовну семінарію. В 1850 році був висвячений на священика. З 1852 року і до кінця життя був священиком в селі Млини на Яворівщині, що сьогодні на стороні польського кордону.

У другій половині 1840-х років звертається до релігійної музики: пише повну Літургію на мішаний хор (1847), «Ангел вопіяше» та інші церковні композиції. Після відкриття у Львові музично-драматичного театру (1864) почав писати п’си та музичні номери до українських театральних вистав. Написав музику до понад 20 вистав, зокрема, «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник». Пише для театру «Руської Бесіди» (1860-і роки) п’єси «Підгоряни» і «Сільські пленіпотенти» І.Гушалевича, «Панщина» Є.Желехівського, «Простачка», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана». Писав хорові, вокальні, інструментальні твори та музику: серед творів для чоловічого та мішаного складу вирізняються «Заповіт» на слова Т.Шевченка, «Поклін» на слова Ю.Федьковича, «Жовнір» на текст І.Гулашевича. Найбільш відомий як автор музики українського національного гімну на слова П.Чубинського «Ще не вмерла Україна» (1863).

* * *

5 березня 1911 року в селі Стежниця біля Балигорода на Лемківщині народився Михайло ЧЕРЕШНЬОВСЬКИЙ (1911-1994) – український скульптор-монументаліст, різьбар по дереву, педагог і громадський діяч.

Різьбити почав ще в дитячі роки, а ще студентом створив ряд цікавих скульптурних композицій. Закінчив відділ різьби і скульптури в художній школі в Коломиї та Краківську школу пластичного мистецтва Академії мистецтв (1939), де був членом мистецького гуртка «Зарево».

Під час Другої світової війни створив у Болехові художню майстерню, вирізьбив з пам’яті портрет брата Івана, якого розстріляли німцями, працював над створенням образу Т.Шевченка.

У 1947 році подався в еміграцію. З Баварії переїжджає до США (1949), де створив серію образі під загальною назвою «Мадонна». Працював у техніці декоративної різьби на дереві та в портретній скульптурі (українських діячів) – Т.Чупринки, С.Бандери, Д.Донцова, О.Ольжича, Й.Гірняка, В.Переяславця, Р.Богачевської та інших. Створив ряд пам’ятників у бронзі, зокрема, «Пам’ятник Героям» (Елленвіллі, штат Нью-Йорк), пам’ятники Лесі Українки в Парку Народів у Клівленді, у Хай-Парку в Торонто (див. фото) і на українській оселі в Кергонксоні (штат Нью-Йорк), а також пам’ятник Олегові Ольжичу. Вирізьбив іконостас для церкви у Гантері (США).

З 1973 р. до кінця життя був головою «Об’єднання мистців-українців в Америці» (ОМУА).

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *