Ми памятаємо. Августин Волошин (1874-1945) та Франц Коковський (1885-1940)

Протягом 1899-1944 років написав і видав понад 40 підручники та посібники з різноманітних дисциплін. Був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословаччини (1920-1938) виходила під назвою «Свобода», а з 1938 року перетворилась на загально-український щоденник «Нова Свобода». Реда­гував релігійний журн. «Благовісник» (1922-1938). Іні­ціатор заснування на Закарпатті товариства «Просві­та» (1919) та «Учительської громади» (1929), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщи­ною в березні 1939 року.

 

Автор посібника «Методична грама­тика карпато-руського языка для низших клас народных школ» (1901, 1919 та 1923), що повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців, «Практична граматика малоруської (рутенської) мови», що була видана угорською мовою в Ужго­роді (1907), в якій обстоює окремішність української мови, «Читанка для руської молоде­жи» (1920-і роки), а в брошурі «О пись­менном языцѣ подкарпатских русинов» (1921) веде полеміку з І. Гусьнаєм, який заперечував існування української мови і вва­жав, що літературною мовою на Закарпатті має бути ро­сійська.

Активно боровся проти нама­гань угорської влади на початку 20 ст. замінити на Закарпатті і Пряшівщині кирилицю угорською гра­фікою.

Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився у Празі. У травні 1945 року був заарештований радянськими спецслужбами. Помер у Бутирській в’язниці у Москві 19 липня 1945 року.

* * *

Kokovskyi_Franz

17 березня 1885 року у місті Бережани на Тернопільщині у бідній ремісничо-міщанській сім’ї народився Франц КОКОВСЬКИЙ – суддя та юрист, український письменник, журналіст, перекладач, мовознавець, етнограф, громадський діяч.

Початкову освіту здобув у місцевій школі та Бережанській гімназії (1898). Навчався на філософському (1906-1907) та юридичному факультеті (1910-1911) Львівського університету, а також Грацькому та Чернівецькому університетах (1907-1911).

В молоді роки був одним із організаторів та активним учасником таємного літературно-освітнього гуртка «Молода Україна» (1899-1903), членами якого також були В. Старосольський, Л.Цегельський, Є.Косевич, Б.Лепкий, С.Томашівський, О.Барвінський та інші.

Був міським комісаром селища Козова часів ЗУНР (1918-1919), працював на державній службі адвоката у Бережанах (1921) та повітового судді у Підгайцях біля Бережан (1925-1928), а в 1928 році переведений на посаду окружного судді у Сянок на Лемківщині (сьогодні Республіка Польща). Вивчивши говірку лемків, заглибився у вивчення її культури. Із своїм приятелем Левом Гецом (1896-1971) започаткував тут культурне товариство «Лемківщина» (1930) та музей Лемківщини (1930). У 1934 році польська влада позбавила його посади і він із сім’єю повернувся до Бережан, де працював адвокатом та очолював філію «Сільського господаря». Тут стає одним із співзасновників музею А. Чайковського.

Свої перші поетичні твори почав друкувати у газеті «Громадський голос». Його дебютний вірш «В хвилі розлуки» (1903) був надрукований у часописі «Руслан», а в подальшому друкувався у виданнях «Діло», «Буковина», «Руська хата», «Дзвінок», «Бджола», «Громадський голос», «Рідна школа», «Розвага». Видає поетичні збірки «Сердечні струни» (1907) та «Настрої» (1909), «Малим другам» (1909), а також популярну біографію «Оповідання про Тараса Шевченка» (1909). Неопублікованими залишилися поема «Богдан Хмельницький» (1904), балада «Над озером» (1906) та збірка сонетів і терцин (1905).

У 1930-х роках почався другий – лемківський етап – у творчості Коковського. У 1933-1934 роках вийшли друком його статті «Забуті могили», «Назва сіл у Сяніччині в XV столітті», «Назви сіл Ліського повіту», «Історія села Карликова», «Пам’ятки старовини на Лемківщині», «Старі церкви на Лемківщині», «Стара лемківська коляда», «Писанки на Лемківщині», «Домашній промисел та торгівля у лемків». В цей період виходять оповідання «В горошні дні. Веселі оповідання» (1931), «Вчорашні дні» (1931), «Людська вдячність та інші веселі оповідання» (1934), «Юнацькі серця» (Львів, 1934), «Людська вдячність» (1934), наукові розвідки «Слідами забутих предків. Оповідання з минулого Лемківщини» (1935), «За землю. Лемківська повість» (1936), «Лемківська слава» (1937), «Східними межами Лемківщини», «Історія культурного руху на Лемківщині», а також повість «Марія» (1938), яку не вдалося видати.

Як перекладач із Г. Гауптмана, Е. Ростана, Г. Бернштайна, Г. Бара та інших авторів значно збагатив репертуар українського театру «Руська бесіда».

У 1939 року Франца Коковського разом із сином Степаном та іншими діячами Бережан був заарештований КДБ. Помер 9 вересня цього ж року у тернопільській тюрмі. Місце поховання залишилось невідомим.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *