Ми памятаємо. Никифор Дровняк (1895-1968) та Еммануїл Мисько (1929-2000)

 

 

Далі були виставки у Львові (1938), Варшаві (1948), Сопоті (1949), Італії (1956), але справжню славу митцю принесло експонування його робіт в галереї Diny Vierny у Парижі 1959 року. Відтоді творчість Никифора набула світової популярності. Його твори експонувалися в Бельгії, Великобританії, США, Швейцарії, Чехословаччині, Югославії, Ізраїлі, Бразилії.

 

У доробку Никифора понад 30 тис. малюнків, виконаних у техніці акварелі. Для них характерна декоративна виразність, контрастність кольорів, наївність, своєрідність образного мислення автора. Никифор ніколи не копіював природи і ніколи не повторювався. Малював те, що вважав за потрібне, самовільно доповнював образи природи неіснуючими, часто фантастичними деталями.

 

У 1947 році Никифор розділити долю усіх лемків Польщі, які внаслідок акції «Вісла» були змушені покинути рідну землю. Чотири рази його висилали до Щецина, але він, долаючи пішки понад 700 км, повертався додому. Коли вкотре не вдалося Никифора переселити, влада вирішила змінити його національність на польську. Придумали йому ім’я Ян і дали прізвище Никифор. Саме цим пояснюється поява інших імен Дровняка як от «Никифор з Криниці», «Никифор Криницький», «Ян Криницький», та пов’язана з цим плутанина. Завдяки багаторічних судових позовів лемківської громади до польської влади рішенням суду вдалося відновити його походження та ім’я Никифор-Єпіфаній Дровняк.

 

Восени 1968 року Никифор їде до містечка Фолюш, де в місцевому санаторії лікується від туберкульозу. Довготривала хвороба, голод, злидні та поневіряння не минули безслідно і 10 жовтня він помирає. Гроші та майно перейшли до держави, картини стали власністю музею у м. Новий Санч.

 

Незадовго до смерті Никифора, у серпні 1968 року відбулася друга виставка його малюнків у Львові, яка експонувалася також у Києві. Восени 1988 року у Львові організовано третю виставку творів лемківського маляра.

 

Сьогодні в його рідній Криниці встановлено пам’ятник та функціонує музей. Нещодавно пам’ятник Никифору Дровняку встановлено і у Львові. А в 2004 році польський режисер Кшиштоф Краузе зняв фільм «Мій Никифор», який розповідає про останні роки життя та творчість українського лемківського художника.

 

Відео  http://www.youtube.com/watch?v=Jlyl0Q6UuPU&feature=related

 

Drovnjak_ Nykyfor_Krynycja Nykyfor_Musey Nykyfor_Pamjatnyk_Lviv Nykyfor_Vylycja Nykyfor_Navchaje

 

* * *

21 травня 1929 року в селі Нижні Устрики (сьогодні Устрики-Долішні, Республіка Польща) на кордоні Східної Лемківщини та Західної Бойківщини народився Еммануїл МИСЬКО (1929-2000) – український скульптор, заслужений діяч мистецтв (1964), народний художник УРСР (1979), професор.

 

У 1945 році він разом із сім’єю був переселений в Україну. Увесь подальший життєвий і творчий шлях Миська пов’язаний зі Львовом. Тут він закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (з 1994 – Академія мистецтв). У Львові формувався його талант, відбувся високий творчий злет.

 

Працював в галузі станкової, монументальної та меморіальної скульптури, майстер портретного жанру української пластики другої половини XX століття.

 

У його творчому доробку портрети заслужений сучасників, видатних людей минулого, діячів науки та культури. Мисько увіковічив у дереві образи Олекси Новаківського (1960), Олени Кульчицької (1960) та Ярослави Музики, які сьогодні знаходяться у меморіальних музеях художників, мистецтвознавця Павла Жолтовського, письменника Олеся Гончара, поета Станіслава Гординського (1970).

 

З-під різця майстра вийшли скульптурні портрети Івана Франка у Львові (1964) та Дрогобичі (1967), Данила Галицького, Василя Стефаника, кардинала Йосифа Сліпого.

 

Еммануїл Мисько був довголітній голова правління Львівського відділення Спілки художників України, членом президії правління Спілки художників України. На прикінці 1980-х років очолював Фонд культури. Він був одним із співзасновників та дійсним член Академії мистецтв України (1996), ректор Львівської національної академії мистецтв (1990-2000). За визначні успіхи в розвитку українського мистецтва у 1972 році удостоєний Національної премії України імені Т.Шевченка.

 

РАДЬ Тарас

 

{jcomments on}

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *