ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З АНАСТАСІЄЮ КАВОЧКА

В.М. Повіджте мі як било в Завадці перед війном?
К.А. Памятам, же в 1923 році згорила нам хижа. Хтоси підпалив і згорило вшитко: – хижа, стодола, шпіхлір. Хижа била збудувана з дерева і крита кичками. Я товди мала 15 років. Знам же пожичали гроши на одбудову хижи.

В.М. Оповіджте як било коли пришли Німці? Што змінилося на ліпше, гірше?
К.А. Не заповідалося добри бо вшитко заберали. Почали зараз заберати молодіж до Німец на примусови роботи. Мене не взяли бо я мусіла давати континґент, але кого вхопили то зараз вивозили. Найгірше било як єм пішла до млина. Верталам на возі през Дуклю. Везлам на возі дуже муки, а то било вечором по 9-й годині. То юж била година поліцийна і не вільно било ходити. Затримали мя і завезли до арешту в Дукли. Я мало не здурию. Не зналам где коні, віз і мука. Діти дома, мама хвора. А за тоту муку то мя можут розстриляти. Мали мя юж забрати до Осьвєнцімя. Привезли з Ясюнки якіси жінки і юж в тим арешті било нас веце. Рано як до молочарні привозили молоко, то зачалам барз кричати до тих, што привезли молоко – то били наши люде. Просилам жеби пішли і якоси повідомили, же мене заарештували. З тим молоком то бив мій кум Париляк. Він дав знати і якоси там урадили так, же треба запросити того йімця з Дуклі. А бив тіж таки поліцянт украінец. Они оба пришли до нашой хижи. А юж ся кус на них пририхтували так, же поставили ім закуску і дуже згоривки. Товди почали му той водки доливати, же аж го так спили што нич не памятав. Товди його руком написали писмо по німецки, бо бив там тіж кєровник молочарні што знав по німецки. То бив украінец і служив тіж яко тлумач. Підписали тото писмо руком того Німця, бо він бив юж так пяни, же нич не памятав. В тим письмі било написане, же мают мя з арешту звільнити. Хтоси пішов скоро з тим писмом і мене пустили. До Тиляви якосим дішла без кони, воза і муки. Сусідка принесла кус муки, друга капусту і так далам дітом істи аби мі не повмерали з голоду. Але било то юж літо. Пішлизме на поле, навиберализме кус жита, дома висушили, стовкли і змололи в млиньци бо хтоси іщи таки млинец мав сховани і ж не билизие голодни. За Німця била страшна біда. Вшитко заберано, худобу, пацята на контингент треба било давати навет яйця, масло і молоко. Але на осін в 1944 року пришов юж найгірший час. Надходил фронт. Люде повтікали до ліса з цілима родинами, з коровами і забрали зо собом вшитко што мали. Било там дуже люди. Але і там по тим лісі зачали стріляти з катюш, а з гори европляни, та зробили в тим лісі масакру. Дуже люди позабивали, покалічили, побили худобу. Вшитко збомбарували. Потім сховализмеся в потоці, під голим небом. Наламализме голузок чатини, котром на ніч зме ся прикривали. Там до того потока пришол Німец і гварил, же дві години буде спокій і же мусиме одталь втікати, бо нас вшитких позабивают. Він курив папірос за папірусом. Пішлам пильно по люди і кричу же ту заз будут бити канони і бомбардувати і маме одтал втікати – Німец так повідял. Люде з того потока почали виходити і пішли назад до села або скерувалися до Любатови. Кус люди з худобом там зостало. Я пішла домів бо там зостали мама, 2 корови і кін. Знову зачали бити. Полетілам іщі до того потока по корову, а там юж тии потоком плинула не вода, а кров. Тилко там набили і Німців і худоби. Якоси з того потока втеклизме до Любатови. В Любатові билизме тижден а потім з Ясюнці. Так переносилизмеся през три тижні. Потім вернулизме до Завадки где юж било полно русского війска. Руски зараз позаберали люди під фронт до села Сморечне окопи копати. Забрали і мене і мою старшу сестру. Коли ішлидме лісом, то мі з той громади удалося втечи і вернулам домів. Бил товди страшни мороз, а ту зас бют. Біда бо неє што істи. Кирпанки син вкрав мамі ялівку, заризав і якоси зме ся поживили. Там на тих окопах зас наших набито. Ледве гдекотри повтікали. Вернулам домів, а ту повно русских. В домах поробили шпиталі. В наші хижи тіж війско. Пішлам до Дзядошівского, смотрю, а я ціла чорна. Мишлілам, же мухи мя обсіли, а то били уши. Повідают – змітуй скоро витко з себе, бо як юж перейдут до голови, то юж по житю. Так єм зробила. Якоси мя на двори очистили, обляли водом, а ту зима. Дали мі лахи і так єм пережила. Боже, што ми перешли, то того не даст ся оповісти.

В.М. Повіджте мі коли наши люде зачали їхати на схід, в котрим році?
К.А. В зимі 1944 року. Хто юж не мав хижи то юж їхав на схід як іщи в нас стояв фронт.
В.М. В 1939 році як пришли Німці, чи товди дахто їхав на схід?
К.А. Ніт, товди ніт. Але по фронті то юж приходили таки комісаре і записували люди до виізду на схід. В тих селах где вшитко било попалене то пішли вшитки люде, бо юж не мали где бити. З Завадки тіж пішли тоти што не мали хижи. Так било і в Гирові, в Мшані, в Мисцові.
В.М. Чи дахто з наших люди вернувся зо сходу?
К.А. Ніт, не вернув. Завезли іх деси далеко до Росиі. Одтамаль якоси вернули ту ближше на Україну. Ту зараз по війні потворилися банди. Крали, били і заз рабували. Тоти рабовники то били люде з польских сіл. Нам банда забрала вшитко – коня, корову, вшитко. Навет єм мусіла ім вшитко на віз поносити, коня запрячи і корову до воза привязати, то ня якоси не били і може зато єм пережила. Пішла єм потим до Тильови. Ту нам поміг шолтис – Круль ся називав. Ту билизме рик, а товди почали юж виганяти нз захід.
В.М. Чи тоти злодіє з Любатови приходили до вас і підчас німецкои окупациі?
К.А. Приходили тиж і за Німця. Потім Німці якоси іх кус успокоіли, вибили. Але в Дуклі іщи забили родину і троє діти. Потім по війні зас почали ходити.

В.М. Чи они мали записани даяки назвиска наших люди?
К.А. Они мали назвиска. Раз пішли до Шкляр окрасти украінского ксендза. То го товди забили. Оповідала мі потім мати того ксендза, же як нехтіла їм вечором лампка світити, то взяли собі з церкви лямпочку і при сьвітлі той лямпочки чітали собі з паперу назвиска тих, што мали їх позабирати. Як юж по війні ішли зме през потік дорогом з Любатови, тo люде вказували, же в тим mісци ест позабиваних около 200 рижних люди.
В.М. Чи в Тильові били цигане і жиди?
К.А. Ніт не било. Знам же били в Гирові, Вільхівци і в Мисцові.
В.М. Чи на заході били з вами тиж цигане?
К.А. Памятам же в Маломіцах єден оженился з Польком.
В.М. Памятам же до Маломіц приходила така стара циґанка. Чи не знате як ся називала?
К.А. Ніт, не знам.
В.М. Чи цигане грали на весілях?
К.А. Так, грали. Грали по весілях. Ми любили тих циганив.
В.М. Чи в Швагли як Фeцьо ся женив тіж може циґане грали? Старий Швагла іщи товди жив бо то било деси в 1955 році.
К.А. Не памятам. Але то мусіли бити циґане хибаль з Любіня. Знам, же як нас юж не било в Маломіцах бо виїхализме до Америки, то пришли до нашой хижи, а била замкнена, то они довго дуркали і нихто ім не отворив бо нас юж не било. Товди пішли до дому Шваглів ся пожалити, же іх не пущаме. А Шваглів тіж юж не било. Як люде ім повіли, же неє ани нас ани Шваглів то они повіли, “та чого они тото нам зробили, же виіхали?”
В.М. А як то било зараз перед вашим вигнаньом, чи мешкалисте товди в Тильові?
К.А. Так, в Тильові, а в Завадці мализме іщи поле і там єи ходила робити. Як пришло війско виганяти, то ми могли ся остати бо малам папери з Америки, але ми юж не хотіли зостати. Товди єм мала 38 років, війско дало фурманку і повезли нас до Дуклі, бо там звозили Люди з наших сіл. Ішлизме лем в тим што на собі: я, мої дві дівчата і Параска Пирньова. Ми юж іншого способу на житя не мали лем одталь втечи, бо і так юж нич зме не мали. Войско помогло нам поімати кури, бо лем кури при хижи били.

В.М. То як сте жили, як сто нич не мали?
К.А. Помагав нам Поляк. Він називався Кринжскі(?). Од давна бил знайомим мойого тата, то дашто нам до іджиня підшмарил.
В.М. А як мали тоти, што поїхали на Україну? Хибаль ім неє так зьлі бо мают што істи і сут по школах?
К.А. Ой не хваль, не хваль бо я знам. Писали наши як там єст. Наши люде сут дурни. Сідят там і там іх нихто не боронит. Так то ся поробило з нашима юдми, же зме по цілим сьвіті. Бог мусит за нашу кривду когоси скарати.
Жичу ваи доброго здоровля і дякую за розмову.

Записане в грудни, 1997-го року.

Спілкувався Владек МАКСИМОВИЧ

Передрук з www.lemko.org

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *