У Монастириськах відбувся XIV фестиваль “Дзвони Лемківщини”

Monastyryska

Цими вихідними, 4-5 серпня, в урочищі Бичова неподалік міста Монастириська на Тернопільщині зібралася незчислена кількість людей, щоб послухати автентичні пісні, потанцювати, самим поспівати, поговорити, згадати минуле або ж навіть знайти родичів чи сусідів, з якими колись обірвався зв’язок. Привід – 14-й Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини». Лемки з України і всього світу щороку приїжджають сюди, де їх єднають спільні землі Лемківщини, яких їх та їхніх батьків чи-то прабатьків позбавили з політичних мотивів. Єднає самобутня культура, своєрідний говір, яким багато з них до сьогоднішнього дня послуговується на щодень.

У суботу зранку відбулося покладання квітів до пам’ятника Т. Шевченка, а розпочався фестиваль із офіційної церемонії підняття двох прапорів – України і Всеукраїнського об’єднання «Лемківщина». Після благословення фестивалю запалала Велика ватра – символ родинного тепла, що скликає до себе лемків з різних куточків світу.

Цього року на фестиваль завітало близько 45 тисяч гостей. Одні сиділи на лавках і поглядали на сцену, де творчі колективи і виконавці співали лемківських пісень, танцювали, жартували і заохочували глядачів долучатися до цього дійства, інші гуртувалися у тіні дерев, щоб погомоніти та поспівати у своєму колі. Зі сцени звучали як лемківські, так і звичні українські пісні, а також, як не дивно, виступав колектив із циганськими піснями. Якщо, для прикладу, порівняти «Дзвони Лемківщини» з іншим масовим фестивалем лемківської культури, що проходить щороку в селі Ждиня у Польщі, то на фестивалі у Монастириськах менше сучасної музики, зате тут голосно звучить весела український автентична пісня.

Новинкою цьогорічного фестивалю була  «Ватрочка» – сцена для юних виконавців. Також відвідувачі могли спробувати страви лемківської кухні: бандуряники, мастило зі шкварками, галушки, вареники та багато іншого смачного.

У вечір під сильний і завідний голос Аннички амфітеатр фестивалю заповнила молодь, що стрибала, танцювала, хороводила, співала, одним словом веселилася, що було сили. Коли на сцені появився гурт «Дзвони», під сцену з ватряного поля потягнулося старше покоління. Так у світлі повного місяця забавлялися всі, незалежно від віку і від того, чи він лемко, бойко, гуцул чи приїхав із українських степів, а чи виріс в сусідньому селі і називає себе лемком.

 

Назар РАДЬ

{jcomments on}

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *