Чорне

https://goo.gl/maps/4TT5TEeS4Q52

Чому село «почорніло»? Сіл зі схожою назвою на Лемківщині з польського боку є багато (і зі словацького вони є), тому плутаються навіть історики. Зовсім неподалік, у гміні Усть-Горлицьке є село з назвою «ЧорнА», на Сяніччині є «Чорне». Тому наше село варто шукати як «ЧорнЕ» Малопольського воєводства. І про саму назву – кажуть, вода чи то Віслока, чи тутешньої притоки Чорний Потік саме в цій місцині має темний відтінок (раніше й саме село йменували Чорним Потоком). Це перша версія, а друга – назва походить від гори Чорна, що височіє з західного боку неподалік від села.

Вигнання лемків. У межах насильницької депортації лемків в УРСР вивезено 80% села – 321 мешканця (81 родина). Усі вони за розпорядженням радянської влади опинились у Харківській області. В селі залишилось лише 9 родин. Вісім з них депортували під час акції «Вісла». Залишилась лише одна родина гайового – йому вдалося врятуватися від переселення завдяки своєму керівництву. 1956 року три виселені з Чорного родини повернулись додому.

Дмитрівська церква в скансені Нового Санчу (sekowa.info)

Переселена церква. З давніх-давен село було парафіяльним центром – тут була головна церква на всю околицю (ще для Довгого і Липної). 1783 року в селі збудовано церкву, названу на честь святого Димитрія (найпопулярніша присвята церкви на Лемківщині). У часи Першої світової згоріли метричні книги села. На хвилі надання автокефалії православній церкві в Польщі за 1927-1928 роки всі селяни Чорного (як і в багатьох інших лемківських селах) перейшли на православ’я. Єдиним греко-католиком, як свідчить статистика, залишився священик. Він доглядав за церквами в околиці й не допустив, аби вони дісталися православним. Тож люди збудували до 1930 року для своїх богослужінь нову велику дерев’яну каплицю, більше схожу на церкву. Після вигнання лемків-українців обидва храми стали пусткою. І якщо православна каплиця завалилася внаслідок урагану 1967 року (її плебанію в 50-х розібрали працівники кооперативу з Ясьонки), то греко-католицька сяк-так достояла до 1993 року й була врятована завдяки реконструкції й перенесенню в музей-скансен Нового Санчу. Там її можна побачити і сьогодні.

Анджей Стасюк і Моніка Шнайдерман

«Чорне» – видавництво Анджея Стасюка. У 1987 році з рідної Варшави до вже на той час села-пустки Чорного перебрався один із найталановитіших письменників-прозаїків сучасної Польщі – Анджей Стасюк з дружиною Монікою Шнайдерман. Приїхав він на запрошення товариша (той вирушав до США) «відпочити і попильнувати його лам». Та Стасюк так вподобав собі цю місцевість, що залишився тут жити. Зараз він із дружиною мешкає у сусідньому Воловці, а в пам’ять про «чорнянські» роки Моніка заснувала видавництво – «Czarne». Сьогодні воно є одним із найпопулярніших у Польщі й спеціалізується на есеїстиці, критиці й прозі. Сам Стасюк пригадує: «То були приємні роки для мене і для Моніки, коли ми жили в Чорному й місяцями не бачили готівки. В околиці були прихильні до нас крамниці – вони все давали нам у кредит». Сам Стасюк присвятив чимало творів краю, де проживала, як він відзначає, «українська меншина – лемки». Зокрема написав рефлексію «Місце» на церквисько в Чорному, яку помістив у збірку «Галицькі оповідки». До цього часу чорненський період був найбільш плідним у творчості Анджея Стасюка

Чорне, 4 – остання адреса і останній житель лемківського села. Тим самим другом, який скерував Анджея Стасюка в Чорне до власного дому, є відомий польський анархіст, неформал родом із Варшави, дзен-буддист і майстер кераміки Юрек Щепковскі. 1997 року він повернувся зі США до Чорного (тоді ж Стасюк із Монікою були змушені перебратися до Воловця) й відкрив тут власну майстерню, крамницю, влаштовує літні пленери. Познайомитися зі Щепковським або придбати його вироби можна на його власному сайті (jurekszczepkowski.pl)

Юрек Щепковскі

Блог про життя в Чорному. Разом з керамічним ремеслом Юрек Щепковскі багато й довго подорожує. Одного разу за його хатою доглядав Анджей Стасюк, а іншого – Мацей Єльонек, який паралельно вів блог про Чорне. Його й зараз можна знайти тут, на сайті Юрека Щепковского.

Що варто побачити в Чорному?

Гори – з півночі Жидівка (685 м) і Суха (687 м), а з заходу – Чорна (703 м). Зі сходу село підпирає гора Дебра (нею починається Магурський національний парк). Навпроти повороту на Довге на узвишші є мокрий луг Чорного – місцина, що входить до туристичних маршрутів

Каплиця

Каплиці й хрести – на перехресті доріг до Кривого, Воловця і Незнайової стоїть кругла капличка Воскресіння Христового з 1800-х років. Сьогодні перебуває в аварійному стані. Дорогою до Кривого можна побачити ще кілька каплиць із різними присвятами й хрестів. Найдавніша з каплиць – із 1869 року

Символічні двері звичайні собі двері на узвишші, але ведуть вони в нікуди й символізують пустку, якою стало колись чимале село Чорне. Проект Об’єднання лемків покликаний зберегти пам’ять про села, яких вже не існує. На самих дверях є плакат, де викладена історія села

Дерев’яна хата – при ріці Вісла, неподалік від хати-майстерні Щепковского. Збудована 1902 року, дивом врятована

Закинутий сільський цвинтар – кладовище складається з могил кінця ХІХ й початку ХХ сторіччя. Його відновлювала група реставраторів із Варшави ще 1985 року. Та сьогодні цвинтар занепав. Поруч із ним залишилось церквисько від греко-католицького храму, перенесеного до Нового Санчу, а одразу за ним – місце, де стояла православна церква

Пам’ятник жертвам Талергофу – обеліск посеред лісу, встановлений 1934 року по лівому боці дороги з Чорного на Криве. Присвячений 20-річчю роковин від року страти святого отця Максима Сандецького, розстріляного австрійською владою 1914 року в Горлицях. До пам’ятника веде просвітницька стежка з 13 інформаційними таблицями. Відновлений 2014 року

Хатка вівчарів – овець можна зустріти в різних кінцях села протягом теплої пори року – а на початку дороги з Чорного до Кривого по лівому боці на узвишші є будиночок вівчарів. Якщо пощастить – можна побачити, як вони роблять сир

Отара овець (сайт
jurekszczepkowski.pl)

Військовий цвинтар І світової війни – займає 660 квадратних метрів. Тут поховані 377 учасників боїв січня 1915 року (315 підданих російського царя і 62 – австрійського цісаря). Тут же напис німецькою: «Були плодом – стали насінням, яке родить тисячу років». У YouTube на каналі Александра Гуцви є невелика розповідь про нього

Військовий цвинтар І світової (сайт sekowa.info)

Місце, де були поховані вояки ІІ світової війни – поруч було поховання ІІ світової війни (церква відігравала роль шпиталю під час Дуклянської операції – сюди привозили поранених вояків німецької армії. 20 з них померли й були поховані біля храму). У 1990-х тіла вояків ексгумували й перевезли на військове кладовище Кракова. А на чорнянському цвинтарі залишився дерев’яний хрест із написом: «На згадку й пересторогу нащадкам:під цим хрестом спочиває кількасот вояків Вермахту. Всі загинули в жорстокому, забутому бою за Карпатські перевали, який в кінці 1944 року забрав понад 130 000 людських життів. Світло і шум лісу. Вони грають над свіжою могилою. Смертельну тишу чують милосердні зірки Бога…»

«Воринь» – відпочинкова будівля лісництва з паркінгом біля витоку ріки Віслок. Приміщення працює як готель і має свою кухню. Поруч є наметовий табір

Ріка Віслок – кажуть, вона тут чорного кольору. Перевірте хтось!

У гості до Юрека Щепковского – до його хатини (вже згаданої вище) полюбляють заходити польські блогери-мандрівники. Але цікаво й те, що Юрек може не лише вгостити чаєм, а й запропонує медитацію, купити свої керамічні вироби, попрацювати на керамічному верстаті або поїздити на конях (так, у нього тут є і стайні)

Більше про Чорне:

  • Найбільш повною є стаття про село (польською мовою) на сайті sekowa.info. Там же ж є окремі тексти-підрозділи, присвячені військовому й парафіяльному цвинтарям, церкві,
  • Важливим джерелом щодо історії села є текст про Чорне (польською мовою) на сайті гміни Сенькова
  • Коротку інформацію (польською мовою) подає сайт Polska niezwykla.pl
  • Велику фотогалерею про село має сайт Apokryf Ruski.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *