Hnatuyk_1971-1926

Ми памятаємо. Андрій Орисик (1922-1998) та Володимир Гнатюк (1871-1926)

Сьогодні відзначаємо день народження АНДРІЯ ОРИСИКА (1922-1998) та ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА (1871-1926)

 

9 травня 1922 року в селі Вілька (Республіка Польща) на Лемківщині  в сім’ї різбяра народився Андрій ОРИСИК – майстер художнього різьблення по дереву, член Спілки художників України.

 

Різьбити почав з дитинства. Його подальший шлях навряд чи міг бути іншим, оскільки народився він у колисці лемківського різьбярства, а його батьком була знакова постать у школі лемківської різьби по дереву Михайло Орисик. Саме у нього Андрій навчався ремеслу.

 

У 1945 році сім’я була переселена в Україну в село Гутисько на Тернопільщину, де вже наступного року помер батько. Після цього Андрій переїжджає на Львівщину у Трускавець.

 

Об’єктом його творчості стали фауна (дикі та домашні тварини), флора та сцени з життя. Серед найвідоміших робіт «Ведмідь-пасічник», «Олень», «Дикий кабан», «Орел», «Телятниця», скульптурна композиція «Визволення», яка знаходиться у Музеї лемківської культури в селі Зиндранова на Лемківщині. Автор композиції за творами Тараса Шевченка «На панщині», «Катерина», «Козаки в турецькій неволі». Від батька перейняв спосіб різьблення сцен з життя реальних людей.

* * *

Hnatuyk_1971-1926

У цей день 1871 року в селі Велеснів на Тернопільщині народився ВОЛОДИМИР ГНАТЮК (1871-1936) – український етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач та громадський діяч, член-кореспондент Імперської Петербурзької АН (1909), академік АН України (1924), член Празької та Віденської Академії наук, Чеського наукового товариства (1905), Австрійського етнографічного товариства у Відні (1907) та Міжнародного союзу фольклористів у Гельсінкі

Навчався в гімназіях у Бучачі та Станіславі (сьогодні Івано-Франківськ), філософському факультеті Львівського університету (1894-1899), де студіював у Михайла Грушевського та Олександра Колесси.

 

УСНА НАРОДНА СЛОВЕСНІСТЬ ЛЕМКІВ

Бескидах Сяноцької округи у 30-х pp. XIX ст. збирав лемківський фольклор польський літератор Казімеж Туровський (1813-1874). Він опублікував з цих записів цикл розбійницьких (“збойницьких”) та окрему збірочку інших пісень.

У 50-х pp. на галицькій Лемківщині збирає етнографічні і фольклорні матеріали український письменник, народознавець і педагог Олексій Торонський (1838-1899). Окремі записи лемківських пісень були надруковані в його нарисі про лемків, яким, фактично, започатковано серйозне істо- рико-етнографічне вивчення цієї гілки українського народу. Чимала добірка лемківських пісень, зібраних О.Торонським, опублікована в збірнику Якова Головацького “Народные песни Галицкой й Угорской Руси” (Москва, 1878).

У цьому виданні вперше побачили світ більшість матеріалів із згадуваних збірок І.Бірецького та інших збирачів лемківського пісенного фольклору, в тому числі і закарпатської — південної частини Лемківшини, зокрема Олександра Духновича (1803— 1865), Олександра Павловича (1819-1900), Анатолія Кралицького (1835-1894) та деяких інших збирачів. Властиво, це видання і було найзначнішою в XIX ст. публікацією різножанрового пісенного матеріалу з Лемківщини.

Пісні з закарпатської Лемківщини вміщені в збірниках “Угрорусские народные песни” (СПб., 1885) Григорія Де-Воллана (1847- 1916), “Русский соловей” (Унгвор, 1890) і “Угрорусски народны спиванкы” (Будапешт, 1901) Михайла Врабеля (1866-1923). […]

ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІСЕННОЇ КУЛЬТУРИ ЛЕМКІВ

У виданні Етнографічного збірника Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) 1906 – 1908 pp. опубліковано непересічну працю С. Людкевича та О. Роздольського “Галицько-руські народні мелодії”. Доволі вичерпний та різнорідний матеріал (1525 зразки) представлено записами з областей Східної Галичини, Покуття, Лемківщини, колишнього російського кордону. Записи, здійснені за допомогою фонографу. Матеріал систематизовано за функціонально-тематичними та ритмоструктурними параметрами, розподілено в групи обрядових, позаобрядових, танкових, напливових та пісень “чужоплемінного” і літературного походження. Окремий розділ при кінці збірки становлять 90 транскрипцій лемківських пісень (№ 1416-1506), оскільки вони “по своїх типових формах і загальнім характері мольодій так сильно відбиваються від иньших галицько-руських, що ніяк не далиб ся були вмістити між ними”. Записано їх у селах Лемківщини – Берест, Більцарева, Богуша, Королева Грибівського повіту та Бортне, Крампна, Поляни Кроснянського повіту Краківського воєводства. Визнаючи більшу тональну монотонність галицьких пісень на відміну від українських і залежність в них мелодичного елементу від складочислової ритміки тексту, С.Людкевич, втім, наголошує на інтересі до них з боку збирачів і дослідників “первісних”, т. зв. “прамелодій”. Ця праця стала етапною в українській фольклористиці й “підготувала грунт для структурної типології пісенного фольклору” надалі. […]