Помер отець Роман Сембратович

Отець Роман Сембратович, якому було 80 рокiв, помер у п’ятницю – через два днi по смертi власної дружини. У його похоронi взяли участь аж 48 священикiв Української автокефальної православної церкви на чолi з архиєпископом Львiвським Макарiєм.

Роман Сембратович народився у селi Либохора в Туркiвському районi. Пiсля закiнчення Волинської духовної семiнарiї став священиком на Старосамбiрщинi, в селi Велика Лiнина. А з 1978-го й до смертi – у Самбiрському районi – на парафiях сiл Ваньовичi й Морозовичi.

Отець Роман походив з вiдомої в Галичинi родини, в якiй протягом 17 поколiнь були священики, зокрема два митрополити УГКЦ – Йосиф та Сильвестр.

Ми памятаємо. Михайло Вербицький (1815-1870) та Михайло Черешньовський (1911-1994)

Цього дня на Лемківщині народилися МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ (1815-1870) та МИХАЙЛО ЧЕРЕШНЬОВСЬКИЙ (1911-1994)

* * *

5 березня 1815 року в селі Явірник Руський на Надсянні (сьогодні Перемишльський повіт, Республіка Польща) у родині греко-католицького священика народився Михайло ВЕРБИЦЬКИЙ (1815-1870) –  греко-католицький священик, український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла Україна».

 

КАПЕЛАНИ ТА ДУХОВНА ОПІКА В УКРАЇНСЬКІЙ ДИВІЗІЇ ВІЙСЬК СС “ГАЛИЧИНА”

Дивізія СС “Галичина” відіграла незначну роль у Другій світовій війні, але й нині вона є предметом гострих дискусій як в Україні, так і за кордоном.

Підставою для цих суперечок є: приписування дивізії участі у каральних операціях проти цивільних мешканців – ідеться про створені чотири т. зв. “поліційні полки”, а саме: 4, 5, 6 і 7-й, із яких 4-й полк із середини лютого 1944 р. діяв у районі Збаража, Золочева і Бродів проти радянських партизанів, а 5-й – у той самий час був направлений у район Любліна, Грубешева і Холма воювати проти польських та радянських партизанів [1, с. 53-54]; зарахування дивізії до дивізії СС, але в конкретному значенні цього слова ця дивізія не була дивізією СС, а – дивізією зброї СС (Waffen SS), бо її український офіцерський і солдатський склад ніколи не був абсорбований нацистською ідеологією, а лише підпорядкований есесівському командуванню [2, с. 236] і, зрештою, райхсфюрер СС Генріх Гіммлер вважав українців не есесівцями, а тільки тими, хто служить в СС, тому термін СС заборонялося вживати щодо вояків, які служили в підрозділах СС, але не були німцями за національністю [1, с. 77].

ЯВОЖНО – ТРАГІЧНИЙ СИМВОЛ АКЦІЇ «Вісла»

Наприкінці «У рамках репресивної акції щодо української людності вирішено: 1. В скорому темпі переселити українців та змішані сім’ї на повернуті терени (…), не створюючи компактних скупчень і не ближче 100 км від кордону. 2. Виселенську акцію погодити з урядами Радянського Союзу і Чехословаччини», – такими лаконічними словами записано в протоколі із засідання Політбюро Польської робітничої партії від 29 березня 1947 р. рішення про негайне проведення акції «Вісла». Рішення про трагедію майже двохсот тисяч українців, які уникнули брутальної депортації в УРСР. Найвищий орган комуністів у Польщі вирішив переселити з етнічних земель усі гілки українського народу на західні і північні землі Польщі. Полонізація стала остаточною ціллю національної політики польських властей. Не такої сподівалися заплати лемки від Владислава Гомулки, якого переховували перед нацистами в 1942 р. Ось комуністична вдячність!

 

ТАЛЕРГОФ

Я й сама довгий час вважала Талергоф чимось на зразок “російської Голгофи”, не надто уявляючи собі, про що там, властиво, йшлося, і де саме той Талергоф знаходився. Аж поки журналіст і славіст з австрійського міста Ґрац Гервіг Геллер не написав у 2005 році статтю про Талергоф, доступно розۥяснивши, що таке “Талергоф”  не тільки австрійцям, але й росіянам та українцям. Після того, як цивілізовані австрійці з жахом дізналися, як їхні земляки звозили в околиці Ґраца тисячі русинів-українців, яких з різних причин підозрювали в прихильності до Росії, в москвофільстві, і, оскільки табірної інфрастурктури створено не було, вивантажували інтернованих просто посеред поля, яке сьогодні стало четвертим за розміром австрійським аеропортом. Так у полі  вони, студенти, селяни, священики, жінки, діти, старі, і прожили перші місяці, не просто в антисанітарних, а в нелюдських умовах.  Дизентерія, епідемія тифу, холера, масова смерть стали логічним результатом табірного життя.

[…]