АКЦІЯ “ВІСЛА”, 1947

Хоча відкривалися українські та білоруськи школи, однак йшла підготовка до трансферу – з одного боку білорусів, литовців та українців з Польщі, а з другого – поляків та євреїв, бувших польських громадян з Радянського Союзу. 9 вересня 1944 р. Польськй комітет національного визволення підписав з „урядами” радянських Білорусі й України, а 22 листопада – Литви – відповідні угоди. Метою був не тільки виїзд згаданих меншин, а створення етнографічної границі між Польщею а Радянським Союзом. Мало це свій міжнародний аспект, отже у лютому 1945 р. Рузвельт, Сталін та Черчіль мали остаточно вирішити бигляд нового польсько-радянського кордону. Для польських комуністів виникла можливість побудови однонаціональної держави, а тим саме вирішення питання національних меншин. Проблемою були євреї, яким дозволено не тільки певернутися в Польщу, але й розгорнути вільне суспільно-політичне та релігійне життя. У їхньому випадку влада почала не тільки не перешкоджувати, а навіть інспірувати еміграцію, особливо в Палестину. […]

УСНА НАРОДНА СЛОВЕСНІСТЬ ЛЕМКІВ

Бескидах Сяноцької округи у 30-х pp. XIX ст. збирав лемківський фольклор польський літератор Казімеж Туровський (1813-1874). Він опублікував з цих записів цикл розбійницьких (“збойницьких”) та окрему збірочку інших пісень.

У 50-х pp. на галицькій Лемківщині збирає етнографічні і фольклорні матеріали український письменник, народознавець і педагог Олексій Торонський (1838-1899). Окремі записи лемківських пісень були надруковані в його нарисі про лемків, яким, фактично, започатковано серйозне істо- рико-етнографічне вивчення цієї гілки українського народу. Чимала добірка лемківських пісень, зібраних О.Торонським, опублікована в збірнику Якова Головацького “Народные песни Галицкой й Угорской Руси” (Москва, 1878).

У цьому виданні вперше побачили світ більшість матеріалів із згадуваних збірок І.Бірецького та інших збирачів лемківського пісенного фольклору, в тому числі і закарпатської — південної частини Лемківшини, зокрема Олександра Духновича (1803— 1865), Олександра Павловича (1819-1900), Анатолія Кралицького (1835-1894) та деяких інших збирачів. Властиво, це видання і було найзначнішою в XIX ст. публікацією різножанрового пісенного матеріалу з Лемківщини.

Пісні з закарпатської Лемківщини вміщені в збірниках “Угрорусские народные песни” (СПб., 1885) Григорія Де-Воллана (1847- 1916), “Русский соловей” (Унгвор, 1890) і “Угрорусски народны спиванкы” (Будапешт, 1901) Михайла Врабеля (1866-1923). […]

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З АНАСТАСІЄЮ КАВОЧКА

В.М. Повіджте мі як било в Завадці перед війном?
К.А. Памятам, же в 1923 році згорила нам хижа. Хтоси підпалив і згорило вшитко: – хижа, стодола, шпіхлір. Хижа била збудувана з дерева і крита кичками. Я товди мала 15 років. Знам же пожичали гроши на одбудову хижи. […]

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З МАРІЄЮ ГРАНИЧНОЮ

М. Чи унияцка церков тіж мала плебанію?
М.М. Не лем плебанію, бо унятска церков мала барз дуже землі, по єдний і по другій стороні села. То била найліпша земля в селі. Унияцкий ксьондз мав корови, коні і інше. Мав кухарки і слугів, што му робили на тим поли. Як дахто мав женитися – як люде оповідали, то мусів іти тому греко-католицкому ксендзу рубати дирва, ризати січку і інши роботи робити. А то вшитко іщи перед шлюбом і перед запозідами шлубниа, а также як іщи заповіди. Заповіди шлюбни в церквах оголошано през три неділі – заповід перша, друга і третя. За каждом заповідьом ксьондз визначав женюхови іншу нову роботу. […]

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З ТЕОДОРОМ ПИРЕНЕМ

П.Т. Там нас тримали два і пів місяця. Потім тот Поляк признався, же втікализме од бавора. Поліця до того бавора зателефонувала і він по нас приїхав. Знову працувализме в того бавора. Але товди юж од баворив заберано люди до Франциі для копаня окопів і він нас там дав. І так ми нашлися аж під Парижом. Там нам юж навет істи не давали. Копализме окопи через два тижні. Єдной ночи надлетіли американьски самольоти і так бомбардували якби зо вшитких сторин нараз били перуни, вибух за вибухом. Повтікали вшитки Німці і робітники што копали окопи. Втічеме деси на захід, а ту несподівано затримує нас якисий мундурови, бо чув, же ми бесідували по польски. Довідувався, што ми заєдни і деси нас провадит. Провадив нас хибаль з кільометр. Коли зме ся затримали, то там било юж повно американьского війска. Почалися вивідувати, одкаль ми, где і штозме робили? А потім ся нас зьвідували, где хцеме іти? Я повів, же хцеме ту зостати, в американьскім війску. Скеровано нас до помаганя при кухні. Там билизме три місяці. Житя там било барз добре. Било то юж деси в стічні в року 1944 на 1945. Німецки війска ся окопали але американе помали пересувалися до переду. Через рику Рен переправилися на понтонах. І так з тим фронтом ішлизме цілий час. Мене приділено до шофера мурина. Я перший раз видів мурина. Він кус знав німецку мову а я знав дост добри і так зме бесідували. Його потім забило і приділено іншого, білого. Так з тима американами дошлизме аж до Берльіна. Билизме іщи в Маґдебурґу як нам повідали, же Руски війска юж зайняли Берлін. Як ми били юж в Берльіні, то там вшитко ся помішало – американе з русскима так, же через три дні панувало організацийно “безкоролівя”. Потім цілу тоту нашу війскову єдностку вицофали до Франциі. Вернули нас до Льотарингіі, деси коло Люксембурга, где мализме юж кошари, для війска і для німецких невільників. Бив там такий довудца Поляк, што добри бесідував по английски. Він бив з армії ґенерала Мачка і товди утворено польский батальон вартовничий, в котрим кус цьвічили, а решту часу пильнувано розмаітих магазинив. Там приймовано вшитких Поляків – розбитків. Мализме умундурованя і таки коротки карабинки. Я їздив там джіпом. Житя там било добре. В тим часі почав єм думати, жеби найти в Аргентині мойого тату. В памяти мав єм адрес і єм написав. Няня нашли в Аргентині і йому повіли же його син пише. Тато одписав. Прийшов од нього лист, а мене одразу ся зьвідуют, чи хочу поїхати до Аргентини? Бив там в нас польский ксьондз, што тіж мав когоси в Аргентині і одразу гварит “єдзєми!” Він барз мя намавляв, жебизме їхали разом. Достав єм тіж лист з Завадки – з дому од мами. То било юж літо 1945 року. Они о виселенях мі нич не написали. Барз мі ся цло за родином, за домом, за риднима горами. По нашім батальоні ходили юж розмаіти аґітатори і намавляли вертати до Польщи. В батальоні неслися чутки, же будут хотіти нас перенести деси до Японії. Оповідано, же хто піде служити до Японії і буде там зо два роки, то буде міг вертати до Америки, бо достане юж обивательство. Інши оповідали, же там американців забивают. До Польщи записалося дост дуже люди. Товди і я записався на поворот до краю. В.М. Повіджте мі, яком дорогом ви верталися? […]