Hylyak_1843-1893

Ми памятаємо. Володимир Хиляк (1843-1893)

Hylyak_1843-1893

Сьогодні відзначаємо 169 років від народження ВОЛОДИМИРА ХИЛЯКА (1843-1893)

 

27 липня 1843 року в селі Верхомля Велика на Лемківщині у сім’ї священика народився Володимир ХИЛЯК – український священик, письменник та публіцист. Свої твори часто писав під псевдонімами Єронім Анонім, Лемко Семко, В.Нелях та іншими.

 

Після закінчення сільської школи вступив до 6-класної гімназії у Новому Сончі, а у 7 клас гімназії – у Пряшеві, де здав іспит зрілості. Надалі посвятив себе богословським студіям. Перші три роки богословського факультету закінчив у Львівському університеті, а четвертий рік – у Єпархіальному інституті в Перемишлі.

 

У 1866 року був висвячений перемишльським єпископом Фомою та призначений парохом у село Долина біля Шимбарку. Через два роки перебрався у село Ізби, але незабаром переїхав на парафію в село Бортне неподалік від Горлиць, де пробув 20 років.

 

Duchnovych__1865

Ми памятаємо. Олександр Духнович (1803-1865)

Duchnovych__1865

24 квітня 1803 року в селі Тополя (сьогодні Республіка Словаччина, Пряшівщина) на Лемківщині в сім’ї священика Василя Духновича та Марії Гербер народився син Олександр ДУХНОВИЧ – греко-католицький священик, русинський-український письменник, педагог, поет, культурний діяч, народний будитель.

 

Незабаром після народження сина сім’я переїхали у село Стакчин, де Олександр провів своє дитинство. У шість років Олександр почав вчитися грамоті, першим його вчителем став дядько, Дмитро Гербер, що навчав його з букваря, псалтиря та часослова. У дев’ять років Олександр Духнович продовжив навчання в Ужгородській школі (1818-1823), яке велося угорською мовою. Далі продовжив навчання в гімназії у Кошицях (1823-1825), а звідти був переведений в Ужгородську семінарію, де він вивчав богослов’я (1825-1827)

 

Помер отець Роман Сембратович

Отець Роман Сембратович, якому було 80 рокiв, помер у п’ятницю – через два днi по смертi власної дружини. У його похоронi взяли участь аж 48 священикiв Української автокефальної православної церкви на чолi з архиєпископом Львiвським Макарiєм.

Роман Сембратович народився у селi Либохора в Туркiвському районi. Пiсля закiнчення Волинської духовної семiнарiї став священиком на Старосамбiрщинi, в селi Велика Лiнина. А з 1978-го й до смертi – у Самбiрському районi – на парафiях сiл Ваньовичi й Морозовичi.

Отець Роман походив з вiдомої в Галичинi родини, в якiй протягом 17 поколiнь були священики, зокрема два митрополити УГКЦ – Йосиф та Сильвестр.

МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ (1815 – 1870) – СВЯЩЕННИК, КОМПОЗИТОР

Михайло Вербицький – священник, композитор – автор музики до українського національного гимну “Ще не вмерла Україна”

Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі за 24 км від Сянока в родині священника. Його батько помер, коли Михайлові було тільки 10 років. Ним заопікувався його родич, Єпископ Перемишльський Іван Снігурський. Спочатку разом з братом Володиславом він вчився в гімназії, а згодом у ліцеї. Музичну освіту Михайло здобув цу дяківській школі у Перемишлі (офіційна назва школи – Дяко-Учительський інститут). Оскільки мав гарний голос, то співав у славетному кафедральному хорі Собору Івана Хрестителя. За його словами, дяківська школа була для нього консерваторією в мініатюрі, а каеудральний хор дорівнював добрій опері – так гарно співали. У хорі плекали культ композитора Дмитра Бортнянського, якого М.Вербицький назвав «українським Моцартом», та й рід Бортнянського своїм коренем сягає Лемківщини.

У 1833 році Михайло вступає до духовної семінарії у Львові. Тут він починає серйозно займатися музикою, опановує техніку гри на гітарі, яка стала його улюбленим інструментом, а згодом він створює підручник для навчання гри на гітарі, пише п’єси для цього інструмента. Однак через матеріальні нестатки М . Вербицький був змушений двічі залишити семінарію. З Божої ласки йому вдалося закінчити цей духовний заклад і стати священиком. У 1852 році одержав парафію в селі Млинах Яворівського повіту, де він служив Богові і людям аж до смерті, що сталося в 1870 році. Ще й досі чудом збереглася та деревяна церковця (а їй уже з літ вийшло), в якій отець Михайло своїм чудовим голосом відправляв Святу Літургію, а млинівські парафіяни горнулися свого пароха, любили й шанували його, бо був він священиком за покликанням.