V__Konhres_SFULO

Новим головою СФУЛО обрано Софію Федину

V__Konhres_SFULO

11-13 травня 2012 року у Горлицях (Польща) під час V Конгресу Світової Федерації Українських Лемківських Обєднань (СФУЛО) було обрано нового голову. Протягом наступних пяти років СФУЛО очолюватиме кандидат політичних наук та співачка Софія Федина.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З АНАСТАСІЄЮ КАВОЧКА

В.М. Повіджте мі як било в Завадці перед війном?
К.А. Памятам, же в 1923 році згорила нам хижа. Хтоси підпалив і згорило вшитко: – хижа, стодола, шпіхлір. Хижа била збудувана з дерева і крита кичками. Я товди мала 15 років. Знам же пожичали гроши на одбудову хижи. […]

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З МАРІЄЮ ГРАНИЧНОЮ

М. Чи унияцка церков тіж мала плебанію?
М.М. Не лем плебанію, бо унятска церков мала барз дуже землі, по єдний і по другій стороні села. То била найліпша земля в селі. Унияцкий ксьондз мав корови, коні і інше. Мав кухарки і слугів, што му робили на тим поли. Як дахто мав женитися – як люде оповідали, то мусів іти тому греко-католицкому ксендзу рубати дирва, ризати січку і інши роботи робити. А то вшитко іщи перед шлюбом і перед запозідами шлубниа, а также як іщи заповіди. Заповіди шлюбни в церквах оголошано през три неділі – заповід перша, друга і третя. За каждом заповідьом ксьондз визначав женюхови іншу нову роботу. […]

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З ПАРАСКОЮ ПИРЕНЬ

В.М. А як то ся стало, же сте ся записали їхати на схід?
П.П. Як юж ся тота війна скінчила, то вшитко било понищене. Приходили люде деси од Сянока до нас до русских і просили, же они мают вшитко знищене і спалене то – може бисте нас забрали там на схід? Наши люде як ся о тим довідали, то тіж гдекотри хотіли їхати. Мій тато тіж пішов в тий справі до русских, а они му повіли – маєш хату, маєш корову, то сід. Потім то юж зачалися записувати. З Тильови позаписувалися навет тоти богатши, але переважні што мали спалени хижи. Било то в марци 1945 року. Била товди страшна зима і біда але хто ся записав то юж поїхав. Пришла осін 1946 року і примусове висідланя на всхід. Зробили зобраня і вичитали нам назвиска родин котри мусят ви1хати на всхід. За дві години юж підставлено нам війскови фурманки, а вояки ходили по хижах з криком – “паковаць сє, паковаць!” Того што товди діялося, описати ся не даст. Моя мама заладувала на тот іх війскови віз зерно і штоси там більше, а решту почала пакувати на свій віз. Закля мама спостерегла, то тамтого воза війскового з нашим добром юж не било. Вшитко нам вкрали. Вигнали нас вшитких з домів і з тима возами стояли на дорозі і так тримали аж до ночи, а війско ходило і справджало, чи дахто ся не залишвів. Потім іхализме през польски села. Бив то юж вечер і тоти што нас конвоювали і повинни били охоронно пильнувати, то нас нападали. Заберали нам худобу, били нас і крали што хотіли. Так допровадили нас аж до Вороблика. В Вороблику тримали нас в провізоричних бараках. Три тижні в Вороблику чекализме на ваґони. Не било чим кормити худобу, то мій тато пішов до польской родини просити о поміч бо мализме также коня. Заміст помочи то тата так барз збили, же тато хвори перележав 4 тижні і немігся навет порушати. З того Вороблика мали нас вивезти на схід – бо товди юж примусово виганяли на схід. Моя тета Кавочканя пішли до знайомого Поляка в Мєйсцу Пястовим і попросила о поміч. Пришли і забрали нас до себе, до села Мєйсце Пястове. За кілька днів тамтих люди з Вороблика заладували до вагонив і повезли на схід, а ми осталися. Мама, тато і сестра пішли до Тильови. Там юж никого з наших люди не било, лем войско ся блукало. Як тато вернув до Тильови, то і інши наши люде почали приходити з укритя перед виселеньом. І заз било в Тильові трохи наших Лемків, але били юж і Поляки што заняли наши газдивки.Тоти што зостали, а дуже люди зостало, приступили до засипуваня пофронтових окопів і почали господарювати і так помали доходили до себе житьово. […]