Hnatuyk_1971-1926

Ми памятаємо. Андрій Орисик (1922-1998) та Володимир Гнатюк (1871-1926)

Сьогодні відзначаємо день народження АНДРІЯ ОРИСИКА (1922-1998) та ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА (1871-1926)

 

9 травня 1922 року в селі Вілька (Республіка Польща) на Лемківщині  в сім’ї різбяра народився Андрій ОРИСИК – майстер художнього різьблення по дереву, член Спілки художників України.

 

Різьбити почав з дитинства. Його подальший шлях навряд чи міг бути іншим, оскільки народився він у колисці лемківського різьбярства, а його батьком була знакова постать у школі лемківської різьби по дереву Михайло Орисик. Саме у нього Андрій навчався ремеслу.

 

У 1945 році сім’я була переселена в Україну в село Гутисько на Тернопільщину, де вже наступного року помер батько. Після цього Андрій переїжджає на Львівщину у Трускавець.

 

Об’єктом його творчості стали фауна (дикі та домашні тварини), флора та сцени з життя. Серед найвідоміших робіт «Ведмідь-пасічник», «Олень», «Дикий кабан», «Орел», «Телятниця», скульптурна композиція «Визволення», яка знаходиться у Музеї лемківської культури в селі Зиндранова на Лемківщині. Автор композиції за творами Тараса Шевченка «На панщині», «Катерина», «Козаки в турецькій неволі». Від батька перейняв спосіб різьблення сцен з життя реальних людей.

* * *

Hnatuyk_1971-1926

У цей день 1871 року в селі Велеснів на Тернопільщині народився ВОЛОДИМИР ГНАТЮК (1871-1936) – український етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач та громадський діяч, член-кореспондент Імперської Петербурзької АН (1909), академік АН України (1924), член Празької та Віденської Академії наук, Чеського наукового товариства (1905), Австрійського етнографічного товариства у Відні (1907) та Міжнародного союзу фольклористів у Гельсінкі

Навчався в гімназіях у Бучачі та Станіславі (сьогодні Івано-Франківськ), філософському факультеті Львівського університету (1894-1899), де студіював у Михайла Грушевського та Олександра Колесси.

 

УСНА НАРОДНА СЛОВЕСНІСТЬ ЛЕМКІВ

Бескидах Сяноцької округи у 30-х pp. XIX ст. збирав лемківський фольклор польський літератор Казімеж Туровський (1813-1874). Він опублікував з цих записів цикл розбійницьких (“збойницьких”) та окрему збірочку інших пісень.

У 50-х pp. на галицькій Лемківщині збирає етнографічні і фольклорні матеріали український письменник, народознавець і педагог Олексій Торонський (1838-1899). Окремі записи лемківських пісень були надруковані в його нарисі про лемків, яким, фактично, започатковано серйозне істо- рико-етнографічне вивчення цієї гілки українського народу. Чимала добірка лемківських пісень, зібраних О.Торонським, опублікована в збірнику Якова Головацького “Народные песни Галицкой й Угорской Руси” (Москва, 1878).

У цьому виданні вперше побачили світ більшість матеріалів із згадуваних збірок І.Бірецького та інших збирачів лемківського пісенного фольклору, в тому числі і закарпатської — південної частини Лемківшини, зокрема Олександра Духновича (1803— 1865), Олександра Павловича (1819-1900), Анатолія Кралицького (1835-1894) та деяких інших збирачів. Властиво, це видання і було найзначнішою в XIX ст. публікацією різножанрового пісенного матеріалу з Лемківщини.

Пісні з закарпатської Лемківщини вміщені в збірниках “Угрорусские народные песни” (СПб., 1885) Григорія Де-Воллана (1847- 1916), “Русский соловей” (Унгвор, 1890) і “Угрорусски народны спиванкы” (Будапешт, 1901) Михайла Врабеля (1866-1923). […]

ЛЕМКІВСЬКА ПІСНЯ У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ БАРВІНСЬКОГО (1888 – 1963)

За свою багатовікову історію український народ створив високу мистецьку культуру.

У невичерпній скарбниці музичної України – могутня сила дум та історичних пісень, чистота і ніжна краса ліричних, безжальна викривальність сатиричних, життєлюбність жартівливих пісень, мистецька довершеність поліфонічного народного багатоголосся, розмаїта інструментальна культура, що корінням своїм сягає вглиб століть. Розмаїття пісенних форм, широка палітра музичних діалектів української народної музики, пов’язаних з тією чи іншою етнографічною групою, – всі ці надбання народу пройшли крізь серце і душу В. Барвінського і стали основою його композиторської спадщини, зокрема фортепіанної.

Походив композитор із відомого старовинного галицького роду Барвінських, представники якого ставили собі в житті єдину мету – щире служіння українству на ниві освіти, культури, літератури та науки. Здобував музичну освіту В. Барвінський спочатку у своєї матері, згодом – у чеського педагога В. Курца у Львові, а в професора В. Новака та І. Гольтфельда – у Празі. В. Новак завжди заохочував В. Барвінського до вивчення українського фольклору. В листі з Праги до матері композитор писав: “Руські пісні, зібрані П. Бажанським, опісля спроваджу собі Лисенка і ті мелодії буду гармонізувати для вправи”. Новак спрямовував талант молодого композитора на шлях реалістичної музики з опорою на використання мелодичної основи української народної пісні.

ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІСЕННОЇ КУЛЬТУРИ ЛЕМКІВ

У виданні Етнографічного збірника Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) 1906 – 1908 pp. опубліковано непересічну працю С. Людкевича та О. Роздольського “Галицько-руські народні мелодії”. Доволі вичерпний та різнорідний матеріал (1525 зразки) представлено записами з областей Східної Галичини, Покуття, Лемківщини, колишнього російського кордону. Записи, здійснені за допомогою фонографу. Матеріал систематизовано за функціонально-тематичними та ритмоструктурними параметрами, розподілено в групи обрядових, позаобрядових, танкових, напливових та пісень “чужоплемінного” і літературного походження. Окремий розділ при кінці збірки становлять 90 транскрипцій лемківських пісень (№ 1416-1506), оскільки вони “по своїх типових формах і загальнім характері мольодій так сильно відбиваються від иньших галицько-руських, що ніяк не далиб ся були вмістити між ними”. Записано їх у селах Лемківщини – Берест, Більцарева, Богуша, Королева Грибівського повіту та Бортне, Крампна, Поляни Кроснянського повіту Краківського воєводства. Визнаючи більшу тональну монотонність галицьких пісень на відміну від українських і залежність в них мелодичного елементу від складочислової ритміки тексту, С.Людкевич, втім, наголошує на інтересі до них з боку збирачів і дослідників “первісних”, т. зв. “прамелодій”. Ця праця стала етапною в українській фольклористиці й “підготувала грунт для структурної типології пісенного фольклору” надалі. […]

ЛЕМКІВСЬКІ ПІСНІ

На особливу роль колядок у житті селян-трударів вказував, насамперед, незабутній Каменяр — Іван Франко. Письменник підкреслював, що „колядка переносила їх думку в якийсь світ, близький і рідний їм, а при тім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя… Слухаючи і співаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір’я чисто заметене, хата гарна, світла…»

Творча уява лемків, їхні радощі й страждання, смуток і тривога втілюються передовсім у ліричних й побутових піснях, які генетично споріднені з іншими пісенними жанрами, зокрема весільними піснями й баладами. Цілий каскад людських переживань вихлюпується у поетичні рядки. Психологічні колізії, втілені у цих піснях, пов’язуються з жіночою долею, родинними стосунками, чи материнськими почуттями. […]