СТОСУНКИ ЛЕМКІВ З УКРАЇНСЬКОЮ ПОВСТАНСЬКОЮ АРМІЄЮ

Коли я питав, чи лемки зверталися по захист від УПА до польської міліції, відповіддю було найчастіше “знизування плечима” й прикрі уваги на тему бойового духу тогочасних польських поліційних сил. На думку лемків, функціонери були відважні в стосунку до цивільного населення, але УПА боялися панічно. Додавали при цьому, що якби хтось спробував поскаржитись на “партизанів”, то вони би пришли вночі й повісили. Крім того, мої співрозмовники визнавали, що в УПА були також “свої”, тобто лемки. Натомість польське військо і міліція “своїми” напевно не були.

[…]

НА ЗНІЩЕННЄ РУСІ

Цю небезпеку взявся ліквідувати український народ кров’ю і залізом, виставляючи свої груди перед тими брамами, через які більшовицькі армії мали намір пройти в Європу. Незважаючи на це, Польща завдає українській визвольній боротьбі удар в спину, виступаючи усіма своїми силами, доповненими присланою державами Антанти з Франції для боротьби винятково з більшовизмом добре вишколеною й озброєною армією генерала Галлера.

Україна програла, оскільки воювала тоді на трьох фронтах (більшовицький, білогвардійський та польський) і без жодної моральної та матеріальної підтримки зовні. Після правління Пілсудського в Речі Посполитій перемагають концепції Романа Дмовського і Станіслава Грабського про однонаціональну Польщу, а отже, повної — хай і насильної — асиміляції українців, білорусів та представників інших народів. Проти українців Польщі в 30-х роках минулого століття розгортається масовий фізичний і моральний терор, який не припиняється з перших днів Другої світової війни. Тоді польська верхівка зайняла ворожу позицію до українського визвольного руху й української державної проблеми, і в такому дусі наставила загал польського громадянства.
[…]