АКЦІЯ “ВІСЛА”, 1947

Хоча відкривалися українські та білоруськи школи, однак йшла підготовка до трансферу – з одного боку білорусів, литовців та українців з Польщі, а з другого – поляків та євреїв, бувших польських громадян з Радянського Союзу. 9 вересня 1944 р. Польськй комітет національного визволення підписав з „урядами” радянських Білорусі й України, а 22 листопада – Литви – відповідні угоди. Метою був не тільки виїзд згаданих меншин, а створення етнографічної границі між Польщею а Радянським Союзом. Мало це свій міжнародний аспект, отже у лютому 1945 р. Рузвельт, Сталін та Черчіль мали остаточно вирішити бигляд нового польсько-радянського кордону. Для польських комуністів виникла можливість побудови однонаціональної держави, а тим саме вирішення питання національних меншин. Проблемою були євреї, яким дозволено не тільки певернутися в Польщу, але й розгорнути вільне суспільно-політичне та релігійне життя. У їхньому випадку влада почала не тільки не перешкоджувати, а навіть інспірувати еміграцію, особливо в Палестину. […]

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З АНАСТАСІЄЮ КАВОЧКА

В.М. Повіджте мі як било в Завадці перед війном?
К.А. Памятам, же в 1923 році згорила нам хижа. Хтоси підпалив і згорило вшитко: – хижа, стодола, шпіхлір. Хижа била збудувана з дерева і крита кичками. Я товди мала 15 років. Знам же пожичали гроши на одбудову хижи. […]

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З МАРІЄЮ ГРАНИЧНОЮ

М. Чи унияцка церков тіж мала плебанію?
М.М. Не лем плебанію, бо унятска церков мала барз дуже землі, по єдний і по другій стороні села. То била найліпша земля в селі. Унияцкий ксьондз мав корови, коні і інше. Мав кухарки і слугів, што му робили на тим поли. Як дахто мав женитися – як люде оповідали, то мусів іти тому греко-католицкому ксендзу рубати дирва, ризати січку і інши роботи робити. А то вшитко іщи перед шлюбом і перед запозідами шлубниа, а также як іщи заповіди. Заповіди шлюбни в церквах оголошано през три неділі – заповід перша, друга і третя. За каждом заповідьом ксьондз визначав женюхови іншу нову роботу. […]

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З ПАРАСКОЮ ПИРЕНЬ

В.М. А як то ся стало, же сте ся записали їхати на схід?
П.П. Як юж ся тота війна скінчила, то вшитко било понищене. Приходили люде деси од Сянока до нас до русских і просили, же они мают вшитко знищене і спалене то – може бисте нас забрали там на схід? Наши люде як ся о тим довідали, то тіж гдекотри хотіли їхати. Мій тато тіж пішов в тий справі до русских, а они му повіли – маєш хату, маєш корову, то сід. Потім то юж зачалися записувати. З Тильови позаписувалися навет тоти богатши, але переважні што мали спалени хижи. Било то в марци 1945 року. Била товди страшна зима і біда але хто ся записав то юж поїхав. Пришла осін 1946 року і примусове висідланя на всхід. Зробили зобраня і вичитали нам назвиска родин котри мусят ви1хати на всхід. За дві години юж підставлено нам війскови фурманки, а вояки ходили по хижах з криком – “паковаць сє, паковаць!” Того што товди діялося, описати ся не даст. Моя мама заладувала на тот іх війскови віз зерно і штоси там більше, а решту почала пакувати на свій віз. Закля мама спостерегла, то тамтого воза війскового з нашим добром юж не било. Вшитко нам вкрали. Вигнали нас вшитких з домів і з тима возами стояли на дорозі і так тримали аж до ночи, а війско ходило і справджало, чи дахто ся не залишвів. Потім іхализме през польски села. Бив то юж вечер і тоти што нас конвоювали і повинни били охоронно пильнувати, то нас нападали. Заберали нам худобу, били нас і крали што хотіли. Так допровадили нас аж до Вороблика. В Вороблику тримали нас в провізоричних бараках. Три тижні в Вороблику чекализме на ваґони. Не било чим кормити худобу, то мій тато пішов до польской родини просити о поміч бо мализме также коня. Заміст помочи то тата так барз збили, же тато хвори перележав 4 тижні і немігся навет порушати. З того Вороблика мали нас вивезти на схід – бо товди юж примусово виганяли на схід. Моя тета Кавочканя пішли до знайомого Поляка в Мєйсцу Пястовим і попросила о поміч. Пришли і забрали нас до себе, до села Мєйсце Пястове. За кілька днів тамтих люди з Вороблика заладували до вагонив і повезли на схід, а ми осталися. Мама, тато і сестра пішли до Тильови. Там юж никого з наших люди не било, лем войско ся блукало. Як тато вернув до Тильови, то і інши наши люде почали приходити з укритя перед виселеньом. І заз било в Тильові трохи наших Лемків, але били юж і Поляки што заняли наши газдивки.Тоти што зостали, а дуже люди зостало, приступили до засипуваня пофронтових окопів і почали господарювати і так помали доходили до себе житьово. […]

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З КАТЕРИНОЮ РИШКО

Закля перейдемо до читаня того о чим будут нам оповідати наши сьвідкове, мусиме перше дашто повісти о самій Лемківщині: де она ест, хто там жив, кілько Лемків там било? І так за рижнима книжками-описами Лемківщини треба знати, же: Земля лемківска занимала около 10,000 км квадратових а до 1850-го рока (іщи перед еміґрацйом до Америки) число єй населеня виносило около 500,000 люди. Од східньой границі Лемківщини на риці Сян, до західньой на риці Попрад, терени лемківски тяглися на 135 км довгости і 35 км широкости. Било ту понад 400 лемківских сел. Терени гористи, хоц тоти гори небарз високи, медже горами рики і долини. Розмаіти дерева. І як на тот куток Европи, то ту бил найкращий краєвид. Добрий климат і здорова чиста з гір вода. Ціла лемківска земля богата в розмаіти мінерали. Наши люде жили в повітах Новий Санч, Горлиці, Ясло, Коросно і Сянік. 4 села били в повіті Новий Торг. Ту на тий простори в горах Карпатах од непамятних часив творена била особлива для тих люди культура, штука сакральна, домове ремесло, а од 7-го столітя юж і словянски релігійний обряд – принесени ту сьв. Кирилом і Методим – а вним юж і віра православна. Ту в найдавнійших часах жили славянски племена називани Билохорватами, а од 923 року коли князь Русі Володимир Велики пришов ту зо своіма воінами, начиналася назва Руси Карпатской. Долги часи люде себе називали Русинами, Руснаками, а од 17-го столітя почалася принимати назва Лемки, Лемківщина. Назви тоти заістніли юж так в лемківскій літератури як і в словництві історичним – лемківским, польским і словацким, бо і по другій стороні хребета Карпат жили тоти сами племена, істніли тоти сами назви люди – Лемки, Русини. Як видно, люде – Лемки мают свою 1,300-літню історю. Ту в тих горох Карпатах люде зжилися з риками і горами а гори зрослися з людми. Люде ту жили бідно але щасливо, сховани глубоко в гірску природу, ту мали свій маленьки хоц бідни “рай” на земли. Але пришли зли часи воєн. Страшна для Лемків 1-ша сьвітова війна, а потім іщи гірша 2-га сьвітова війна і найтрагічнійши в цілий істориі Лемків – роки 1944 – 1947 за польской власти. […]