АКЦІЯ „ВІСЛА” 28 квітня – 28 липня 1947 року

Акція «Вісла» становила завершення заходів спрямованих на «остаточне вирішення» української проблеми в Польщі. У її межах після війни знаходилося прибл. 700 тис. українців. Усі вони мали бути переселені на совєтську Україну силою угоди про обмін людністю, укладеної в вересні 1944 р. з урядом УРСР.

Однак українська людність бажала залишитися на своїх споконвічних землях. Коли засоби адміністраційного тиску не дали результату, влада вирішила вжити сили: від вересня 1945р. задіяно тут Військо Польське, якого підрозділи часто складалися значною мірою з кресов’яків. Унаслідок цього переселення перетворилося в низку пацифікацій та депортацію. Тільки в Завадці Морахівській Сяніцького повіту в 1946 р. вояки ВП вбили 70 цивільних мешканців. «Репатріація» охопила десь 480 тис. чоловік. […]

НА ЗНІЩЕННЄ РУСІ

Цю небезпеку взявся ліквідувати український народ кров’ю і залізом, виставляючи свої груди перед тими брамами, через які більшовицькі армії мали намір пройти в Європу. Незважаючи на це, Польща завдає українській визвольній боротьбі удар в спину, виступаючи усіма своїми силами, доповненими присланою державами Антанти з Франції для боротьби винятково з більшовизмом добре вишколеною й озброєною армією генерала Галлера.

Україна програла, оскільки воювала тоді на трьох фронтах (більшовицький, білогвардійський та польський) і без жодної моральної та матеріальної підтримки зовні. Після правління Пілсудського в Речі Посполитій перемагають концепції Романа Дмовського і Станіслава Грабського про однонаціональну Польщу, а отже, повної — хай і насильної — асиміляції українців, білорусів та представників інших народів. Проти українців Польщі в 30-х роках минулого століття розгортається масовий фізичний і моральний терор, який не припиняється з перших днів Другої світової війни. Тоді польська верхівка зайняла ворожу позицію до українського визвольного руху й української державної проблеми, і в такому дусі наставила загал польського громадянства.
[…]