Ми памятаємо. Михайло Вербицький (1815-1870) та Михайло Черешньовський (1911-1994)

Цього дня на Лемківщині народилися МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ (1815-1870) та МИХАЙЛО ЧЕРЕШНЬОВСЬКИЙ (1911-1994)

* * *

5 березня 1815 року в селі Явірник Руський на Надсянні (сьогодні Перемишльський повіт, Республіка Польща) у родині греко-католицького священика народився Михайло ВЕРБИЦЬКИЙ (1815-1870) –  греко-католицький священик, український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла Україна».

 

ЛЕМКІВСЬКА ПІСНЯ У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ БАРВІНСЬКОГО (1888 – 1963)

За свою багатовікову історію український народ створив високу мистецьку культуру.

У невичерпній скарбниці музичної України – могутня сила дум та історичних пісень, чистота і ніжна краса ліричних, безжальна викривальність сатиричних, життєлюбність жартівливих пісень, мистецька довершеність поліфонічного народного багатоголосся, розмаїта інструментальна культура, що корінням своїм сягає вглиб століть. Розмаїття пісенних форм, широка палітра музичних діалектів української народної музики, пов’язаних з тією чи іншою етнографічною групою, – всі ці надбання народу пройшли крізь серце і душу В. Барвінського і стали основою його композиторської спадщини, зокрема фортепіанної.

Походив композитор із відомого старовинного галицького роду Барвінських, представники якого ставили собі в житті єдину мету – щире служіння українству на ниві освіти, культури, літератури та науки. Здобував музичну освіту В. Барвінський спочатку у своєї матері, згодом – у чеського педагога В. Курца у Львові, а в професора В. Новака та І. Гольтфельда – у Празі. В. Новак завжди заохочував В. Барвінського до вивчення українського фольклору. В листі з Праги до матері композитор писав: “Руські пісні, зібрані П. Бажанським, опісля спроваджу собі Лисенка і ті мелодії буду гармонізувати для вправи”. Новак спрямовував талант молодого композитора на шлях реалістичної музики з опорою на використання мелодичної основи української народної пісні.

ФІЛАРЕТ КОЛЕССА (1871 – 1947)

Колесса Філарет Михайлович (17.07.1871, с. Татарське Стрийського пов., тепер с. Піщани Стрийського р-ну Львівської обл. — 03.03.1947, м. Львів) — фольклорист-музикознавець, літературознавець, композитор.

У 1896 р. закінчив філософський факультет Львівського університету. У 1891-1892 рр. слухав лекції у Віденському університеті (зокрема курс гармонії у композитора А. Брукнера). У 1898-1929 рр. викладав у гімназіях міст Львова, Cтрия, Cамбора. У 1906-1907 рр.- учасник слов’янського семінару В. Ягича. З 1909 р. – дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, з 1929 р. – голова його Етнографічної комісії. Академік ВУАН (з 1929). В 1918 захистив дисертацію у Віденському університеті та отримав вчену ступінь доктора філології. Досліджував ритміку українських народних пісень, народні пісні Галичини, Волині, Лемківщини. У 1933 р. виключений з ВУАН, у 1939 р. поновлений. З 1939 р. – професор і завідувач кафедри Львівського державного університету ім. І. Франка, з 1940 р. – директор Львівського етнографічного музею і Львівського відділу Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРCР. Підтримував творчі зв’язки з В. Гнатюком, К. Квіткою, М. Лисенком, Лесею Українкою, І. Франком. Помер 4 березня 1947 року. Похований у Львові.

МИХАЙЛО ВЕРБИЦЬКИЙ (1815 – 1870) – СВЯЩЕННИК, КОМПОЗИТОР

Михайло Вербицький – священник, композитор – автор музики до українського національного гимну “Ще не вмерла Україна”

Народився 4 березня 1815 року у селі Улючі за 24 км від Сянока в родині священника. Його батько помер, коли Михайлові було тільки 10 років. Ним заопікувався його родич, Єпископ Перемишльський Іван Снігурський. Спочатку разом з братом Володиславом він вчився в гімназії, а згодом у ліцеї. Музичну освіту Михайло здобув цу дяківській школі у Перемишлі (офіційна назва школи – Дяко-Учительський інститут). Оскільки мав гарний голос, то співав у славетному кафедральному хорі Собору Івана Хрестителя. За його словами, дяківська школа була для нього консерваторією в мініатюрі, а каеудральний хор дорівнював добрій опері – так гарно співали. У хорі плекали культ композитора Дмитра Бортнянського, якого М.Вербицький назвав «українським Моцартом», та й рід Бортнянського своїм коренем сягає Лемківщини.

У 1833 році Михайло вступає до духовної семінарії у Львові. Тут він починає серйозно займатися музикою, опановує техніку гри на гітарі, яка стала його улюбленим інструментом, а згодом він створює підручник для навчання гри на гітарі, пише п’єси для цього інструмента. Однак через матеріальні нестатки М . Вербицький був змушений двічі залишити семінарію. З Божої ласки йому вдалося закінчити цей духовний заклад і стати священиком. У 1852 році одержав парафію в селі Млинах Яворівського повіту, де він служив Богові і людям аж до смерті, що сталося в 1870 році. Ще й досі чудом збереглася та деревяна церковця (а їй уже з літ вийшло), в якій отець Михайло своїм чудовим голосом відправляв Святу Літургію, а млинівські парафіяни горнулися свого пароха, любили й шанували його, бо був він священиком за покликанням.