Getz_Lev

Ми памятаємо. Лев Гец (1896-1971)

13 квітня 1896 року у Львові у багатодітній сім’ї друкаря народився Лев Ґец – український художник, педагог та громадський діяч. Початкову освіту здобув у загальній школі ім. Маркіяна Шашкевича, потім вчився в українській гімназії, з якої батьки перевели його до Відділової школи св. Мартина. Тут, завдяки вчителеві малювання, Лев розвинув талант художника, спеціалізуючись у рисунку Читати більше проМи памятаємо. Лев Гец (1896-1971)[…]

КУБІЙОВИЧ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ (1900-1985)

Географ, демограф, енциклопедист, організатор української науки. Дослідник і популяризатор географії, українського етносу на теренах України та поза ними. Обґрунтував концепцію відродження національної держави в її етнічних межах. З його ім’ям пов’язані підготовка та вихід у світ „Енциклопедії українознавства” та англомовної „Енциклопедії України”. Голова Наукового товариства імені Шевченка в Європі (1952-85).

Народився Володимир Кубійович у с. Матіїв на Лемківщині. Початкову освіту здобув у народній школі та Цісарсько-королівській гімназії, де 1918р. склав іспит на зрілість. Закінчив філософський факультет Ягелонського університету у Кракові, у 1928-39 рр. працював доцентом географії цього університету.Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. З 1931 року — дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні статистичних даних в дослідженнях, за що в 1939 був позбавлений кафедри в Ягеллонському університеті.

 

ЮЛІАН ТАРНОВИЧ-БЕСКИД (1903 – 1977)

На службу Україні з Лемківської землі вийшли численні трударі духа – поети, письменники, художники, військовики, духовні й громадські діячі. Вони, здебільшого, виводились із двох соціальних верств, які твердо трималися власного русько-українського роду – селянства й духовенства.

Одним з найвидатніших лемківських народних діячів із священичого роду був Юліан Тарнович-Бескид. Доречно сказати добре слово про цю достойну Людину з нагоди відзначання його роковин в Сяноці, яке відбудеться 21 травня 2004 р.

Народився Ю. Тарнович 2 січня 1903 р. в селі Ростайне неподалік Дуклі, котре розкинулось на узбережжі річки Вислоки, у родині парафіяльного священика. Батько Стефан Кот-Тарнович і мати Євгенія з роду Бескид мали четверо синів і дві дочки. Мати була донькою яслиського декана, пароха Тарнавки о. Антонія Бескида. Маленьким хлопцем у 1908 р. Тарнович втрачає свого батька (тоді о. Стефан був парохом Мшани). Від того часу починається для малого Юліана терниста доля, яку ділить разом з усією Лемківщиною. Мати з дітьми переїжджає до свого батька в Тарнавку, де хлопець під опікою дідуся закінчує місцеву Народну школу. Згодом Юліан живе в хаті Августина Кота в селі Чертіж, де й батько народився. Звідси пішки 4 км ходить у гімназію в Сяноці, яку відмінно закінчує. З твердою постановою вчитися, допомагати своєму народові, в 1921 р. подається до Львова, де записується на Український підпільний університет. Цей період свого життя описує пізніше в книжці «Український Академічний Дім у Львові», яка була видана в Торонто 1962 р. і присвячена світлій пам’яті брата Олександра, замордованого гестапо в Берліні. Одночасно активно включається в працю українського студентства. Допомагаючи студентам, у яких багаті батьки, заробляє на прожиток і оплату навчання в університеті. Студії в цьому університеті продовжує до 1924 р. Навчаючись у Львові, він стає членом Української Військової Організації. Після закінчення юридичного факультету у 1928 р. повертається в Тарнавку, одружується з селянською дівчиною Анною Лазенгою в сусідньому селі Синява біля Риманова, де будує хату з наміром займатися сільським господарством. Тут народилися двоє синів – Мирон і Олександр, які скоро залишилися без батьківської опіки – воєнна хуртовина змусила Юліана Тарновича покинути рідну хату.