У Польщі добудовують меморіал упівцям — жертвам репресій

За кошти Львівщини

Учора депутати Львівської облради, а також голова об’єднання товариств депортованих українців “Закерзоння” Володимир Середа відвідали Меморіальний комплекс полеглим українцям на кладовищі села Воля-Заліська Підкарпатського воєводства Республіки Польща, де покояться вояки УПА та жертви українсько-польських протистоянь 1944-1947 років.

Lemkivska_cerkva

Дерев’яні церкви Карпатського регіону очікують на вердикт ЮНЕСКО

Представники польської сторони зазначили, що важливим у цьому проекті є також приклад єдності, бо дерев’яні церкви – це те, що об’єднує наші два народи і характерне для українсько-польського прикордоння.

На відкритті виставки йшлося також про те, що над проектом українські і польські спеціалісти працюють уже 20 років, що серед ініціаторів є Іван Могитич. Що церков багато, вибрали ті, котрі відповідають стандартам ЮНЕСКО, а отже – є в належному стані і охороняються відповідно. […]

Особливості перепису населення в Росії та Польщі

Росія та Польща погодилися на здрібніння національних меншин, сподіваючись на їх швидшу асиміляцію.

 

З 14 по 25 жовтня в Росії пройшов перепис населення, другий після розпаду СРСР. Попередній проводили 2002 року. Часовий відрізок всього у 8 років між переписами – порівняно невеликий; зазвичай переписи проводять раз на десятиліття. Цікаво, що, оголошений заздалегідь, минулого року перепис уже було відклали «до кращих часів» у зв’язку зі світовою кризою, однак пізніше, зваживши на вже витрачені на підготовку кошти, було все ж вирішено провести його у намічений строк. Невипадково. Кремлю треба показати, що нова історична спільність – “россияне” – твориться незалежно від демографічних тенденцій. Подрібнюючи народи на менші та ще менші, влада ще раз доводить своїм співгромадяннам нібито незаперечну тезу: Росія – це окрема цивілізація, а росіяни, попри різноманіття походження – один великий світ. Як американці.

 

Позірність вибору

Чи не найбільшу увагу суспільства привертають ті питання перепису, що стосуються національності. І не тільки тому, що перепис у сучасній Росії є єдиною можливістю дізнатися про етнічну картину країни. Справді, з російських паспортів, як і з українських, графа «національність» зникла. Проте один документ, у якому її збережено, у Росії все ж лишився – це свідоцтво про народження, де вказується як громадянство, так і національність батьків новонародженої дитини (в Україні в такому документі раніше також вказували національність батьків, проте зараз цю графу замінили на «громадянство»). При цьому, як стверджує експерт відділу ЗАГС одного з сільських поселень Краснодарського краю, національність вказується «виключно за бажанням батьків і з їх слів». У Росії зараз кожен має право задекларувати яку завгодно національність (в СРСР громадянин, одержуючи паспорт, міг вибирати національність лише одного з батьків). Саме ця начебто демократичність свідомого вибору національності громадянином і стала приводом для посиленої уваги до даного питання.

 

АКЦІЯ “ВІСЛА”, 1947

Хоча відкривалися українські та білоруськи школи, однак йшла підготовка до трансферу – з одного боку білорусів, литовців та українців з Польщі, а з другого – поляків та євреїв, бувших польських громадян з Радянського Союзу. 9 вересня 1944 р. Польськй комітет національного визволення підписав з „урядами” радянських Білорусі й України, а 22 листопада – Литви – відповідні угоди. Метою був не тільки виїзд згаданих меншин, а створення етнографічної границі між Польщею а Радянським Союзом. Мало це свій міжнародний аспект, отже у лютому 1945 р. Рузвельт, Сталін та Черчіль мали остаточно вирішити бигляд нового польсько-радянського кордону. Для польських комуністів виникла можливість побудови однонаціональної держави, а тим саме вирішення питання національних меншин. Проблемою були євреї, яким дозволено не тільки певернутися в Польщу, але й розгорнути вільне суспільно-політичне та релігійне життя. У їхньому випадку влада почала не тільки не перешкоджувати, а навіть інспірувати еміграцію, особливо в Палестину. […]

Akcja_Wisla

АКЦІЯ “ВІСЛА” – ОСТАННІЙ АКТ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

У першій половині ХХ ст. призвело воно до свого роду українсько-польської “війни тридцятирічної”, завершеної саме у 1947 році, адже коли у ході Першої світової війни перед українцями відкрився черговий шанс на політичне відродження показалося, що ворогом відновлення української державності в етнографічних межах є не лише постімперська Росія (як “біла” так і “червона”), але і Польща.

Сталося це тому, що наслідком півтисячолітньої відсутності українсько-польської державної межі стало свого роду сіамське зростання – землями, які на думку українських політиків мали б стати суверенною територією України (бо українські хати стояли), а  у переконанні їхніх польських візаві – Польщею (бо стояли тут і двори польських землевласників). […]