Особливості перепису населення в Росії та Польщі

Росія та Польща погодилися на здрібніння національних меншин, сподіваючись на їх швидшу асиміляцію.

 

З 14 по 25 жовтня в Росії пройшов перепис населення, другий після розпаду СРСР. Попередній проводили 2002 року. Часовий відрізок всього у 8 років між переписами – порівняно невеликий; зазвичай переписи проводять раз на десятиліття. Цікаво, що, оголошений заздалегідь, минулого року перепис уже було відклали «до кращих часів» у зв’язку зі світовою кризою, однак пізніше, зваживши на вже витрачені на підготовку кошти, було все ж вирішено провести його у намічений строк. Невипадково. Кремлю треба показати, що нова історична спільність – “россияне” – твориться незалежно від демографічних тенденцій. Подрібнюючи народи на менші та ще менші, влада ще раз доводить своїм співгромадяннам нібито незаперечну тезу: Росія – це окрема цивілізація, а росіяни, попри різноманіття походження – один великий світ. Як американці.

 

Позірність вибору

Чи не найбільшу увагу суспільства привертають ті питання перепису, що стосуються національності. І не тільки тому, що перепис у сучасній Росії є єдиною можливістю дізнатися про етнічну картину країни. Справді, з російських паспортів, як і з українських, графа «національність» зникла. Проте один документ, у якому її збережено, у Росії все ж лишився – це свідоцтво про народження, де вказується як громадянство, так і національність батьків новонародженої дитини (в Україні в такому документі раніше також вказували національність батьків, проте зараз цю графу замінили на «громадянство»). При цьому, як стверджує експерт відділу ЗАГС одного з сільських поселень Краснодарського краю, національність вказується «виключно за бажанням батьків і з їх слів». У Росії зараз кожен має право задекларувати яку завгодно національність (в СРСР громадянин, одержуючи паспорт, міг вибирати національність лише одного з батьків). Саме ця начебто демократичність свідомого вибору національності громадянином і стала приводом для посиленої уваги до даного питання.