СЕМБРАТОВИЧ ЙОСИФ (1821 – 1900)

Сембратович Йосиф (08.11.1821, с. Криниці на Лемківщині, тепер Польща — 23.10.1900, м. Рим, Італія) — греко-католицький церковний діяч, митрополит Галицький, архімандрит Львівський, граф (з 1870). Віце-ректор Віденської духовної семінарії.

Народився на Лемківщині, де його батько служив парохом і деканом. Початкову освіту здобув у с. Мушині. Після закінчення гімназії в Новому Санчі переїхав до Відня, був вихованцем цісарського конвікту. Закінчив теологічний факультет Віденського університету, доктор теології. У 1845 р. був висвячений на священика під іменем о. Йосифа і був прийнятий до найвищого богословського закладу — Августинеуму. Повернувшись на Галичину, став префектом у щойно відкритій духовній семінарії в Перемишлі, а в 1850 р. — префектом духовної семінарії у Львові. Після заснування у 1852 р. у Відні Генеральної греко-католицької духовної семінарії обіймав у ній до 1860 р. посаду віце-ректора, був також парохом церкви Св. Варвари. З 1860 р. – професор теології Львівського університету. У 1865 р. митрополит Литвинович висвятив о. Йосифа на архієрея. Після смерті Перемишльського єпископа Томи Полянського (1869) адміністрував перемишльську єпархію. У 1870 р. цісар призначив його митрополитом Галицьким, а через місяць Папа Римський Пій ІХ затвердив це призначення. Сембратович приділяв велику увагу піднесенню духовності українського народу, особливо катехізації та проповідницькій діяльності. Здійснив реставрацію собору Св. Юра у Львові. У 1876 р. видав митрополичий лист «Про велику гідність людини», в якому виступав за тверезий спосіб життя.

ЄПИСКОП ЙОСАФАТ КОЦИЛОВСЬКИЙ (1876 – 1947), ЧСВВ

Владика Йосафат становить частину великого лику свідків віри, які на протязі кривавого ХХ-го століття заплатили найвищу ціну крові за вірність Христові та Його Церкві. Слуга Божий гаряче бажав мучеництва на кривавій дорозі, на якій знайшлася Українська Греко-Католицька Церква. Передбачаючи арешт, він запрош­ений на засідання Польської Єпископської Конференції до Ченстохови, написав власною рукою прохання до Папи Пія ХІІ. В ньому він писав “в припадку мого арешту та депортації, ввічливо прошу повідомити Святішого Отця, що до його ніг складаю ознаку моєї вірності та повного віддання аж до останнього удару серця, по синівську прохаючи його Батьківського Благословення”.

Йосиф Коциловський народився 3 березня 1876 року в селі Пакошівка сяніцького повіту. Після закінчення початкової школи навчався в гімназії в Яслі. Після гімназії записався на юридичний факультет Львівського університету. В роках 1896-1901 молодий студент шукає своєї життєвої дороги. В 1898 році записується у Відні до військової школи артилерії. Після року часу він вступає до війська, але після кількох місяців відходить з війська, бажаючи стати священиком. Після подолання певних труднощів, за підтримкою владики Чеховича, Слуга Божий поступає до Української Папської Колегії в Римі. Він навчається на Універститеті Анджелікум та отримує звання доктора філософії та богослов’я. 6 жовтня 1907 він приймає свящненичі свячення. Після повернення зі студій стає професором догматичного богослов’я та віцеректором семінарії у Станіславові. Бажаючи погли­бити своє духовне життя, 6 жовтня 1911 року він посту­пає до Василіянського Чину на новіціят до Крехова і там приймає ім’я Йосафат. Після складення перших обітів Слуга Божиий починає викладати богослов’я у монастирі в Лаврові. Опісля переїздить до Львова і звідти веде народні місії та реколекції для священиків, монахів та монахинь. Підчас першої світової війни стає Ректором богословської семінарії в Кромереж на Моравії, де перебувало 75 студентів втікачів з різних українських єпархій. Після того як російські війська відступили з Галичини о. Йосафат повернув на батьківщину та склав довічні обіти. В 1916 році помер вл. Чехович і митрополит Андрей звернувся до Папи Венедикта ХV з проханням призначити о. Йосафата на пост перемиського владики. Святіший Отець прийняв цю пропозицію і 23 вересня 1917 року у катедральному соборі св. Івана Хрестителя у Перемишлі владики Андрей Шептицький, ЧСВВ, Григорій Хомишин, Діонісій Няряді з Крижевців та Йосиф Боцян з Луцька поставили нового перемиського ординарія.