Ми памятаємо. Андрій Орисик (1922-1998) та Володимир Гнатюк (1871-1926)

Збирати етнографічні та фольклорні матеріа­ли почав учнем Бучацької гімназії. Ще студентом першого курсу філософського факультету Львівського університету зацікавився фольклором лемків південних схилів Карпат. У 1897 видав першу книжку шеститомника «Етнографічні матеріали з Угорської Русі», які містять 485 зразків прозового фольклору (оповідання, легенди, казки, байки, новели, анекдоти) та 583 пісні.

 

Після закінчення  університету працював усе життя вченим секретарем філологічної секції та етнографічної комісії (з 1916 – голова комісії) Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові. Редактор видань НТШ (близько 60 томів Етнографічного Збірника та Матеріалів для української етнології) та Літературно-Наукового Вісника. Був директор Української видавничої спілки.

Під керівництвом Івана Франка редагував етнографічний збірник «Матеріали до української етнології». Видав ряд наукових праць про лемків закарпатської смуги, а також югославських русинів: «Руські в Бачці» (1898), «Русини в Угорщині» (1899), «Русини Пряшівської єпархії і їх говори» (1900), «Словаки чи русини» (1901).

Створив регулярну мережу для збору етнографічних та фольклористичних матеріалів. Численні праці з порівняльної етнографії, мовознавства, літературної критики, упорядкування та видання фольклористичних матеріалів.

Автор близько 1 тисячі наукових праць. Зокрема, «Cловацький опришок Яношик в народній поезії» (1899), «Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності» (1902), «Галицько-руські народні легенди» (2 т.; 1902-1903), «Угро-руські духовні вірші» (1902), «Cпіваник з Грушова» (1903), «Коломийки» (3 т.; 1905-07), «Гаїв­ки» (1909), «Народні оповідання про опришків» (1910), «Колядки і щедрівки» (1914), «Українські народні байки» (2 т.; 1916), «Національне від­родження австро-угорських українців» (1916), «Деякі уваги над байкою» (1916), «Українська народна словесність» (1917), «Народні новели» (1917), «Війна і народна поезія» (1917), «Народні байки» (1918), «Чи закарпатські українці автохтони?» (1922), «Гуцули» (1923), «Як повставав світ: Народні легенди з історії природи й людського побуту» (1926), «Паленє та купанє відьом на Галичині».

Співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898-1906 і 1922-1926), організатором, директором і  редактором «Українсько-руської видавничої спілки» у м. Львові (з 1898).

Редактор творів українських і зарубіжних письменників, перекладав українською мовою з болгарської, польської, російської, сербської, чеської, шведської та інших літератур.

Помер Володимир Гнатюк 6 жовтня 1926 у Львові і похований на Личаківському кладовищі. У селі Велеснів діє Музей Володимира Гнатюка, його іменем названо Тернопільський національний педагогічний.університет, а згідно Постанови Кабінету міністрів України засновано премію імені Гнатюка В.Гнатюк  «за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини».

{jcomments on}

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *