Наприкінці травня лемки-вихідці з села Липовець і львівські члени «Молодої Лемківщини» відновили сільский цвинтар.
Обабіч ґрунтової дороги — суцільна стіна дерев і непролазних кущів у кращих традиціях південноамериканських джунглів. Ліс лісом, тільки замість фіцройї і кебраччо, тут — буки, клени і грабки. А про те, що 65 років тому на цьому місці був великий цвинтар, згадують хіба що далекі архіви.
Та й самих могил без зусиль — не знайдеш. Хоча тут поховано більше сотні людей, але нині стоїть лиш шість пам’ятників. Один з цих гробівців — на могилі Миколи Волошиновича, діда українського лемківського поета Богдана-Ігоря Антонича. Пан Волошинович викладав хімію у Львівському університеті, а у 39 років висвятився у сан священика й дістав парафію у Липовці, де прожив до кінця своїх днів і знайшов вічний спочинок на місцевому кладовищі.
Його могила стала одним з шести вннятків. А де ж інші? Незадовго після депортації лемків з села Липовець, місцева комуністична влада вирішила ще й віднести у забуття всі згадки про корінне населення. Спершу розібрали хати, а тоді кинули оком і на великий некатолицький цвинтар… Нині, за кілометр звідси у бік словацького кордону, стоїть забутий кооператив, збудований у за комуністів. Вочевидь, його якраз і склали з лемківської пам’яті.