Категорія: Різне

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З МАРІЄЮ ГРАНИЧНОЮ

Оповідат Мария ГРАНИЧНА по мужу МАКСИМОВИЧ.

В.М. Мамо, повіджте мі о собі: где сто ся вродили, в котрим році і о своїм житю?
М.М. Я вродилася в 1931 році в селі Гирова, в родині Граничних.
В.М. З вашом метриком били якиси трудности так, же аж мусілисте свою дату народжиня потверджати сьвідками, чого?
М.М. Як пришов фронт, то наше село, Гирова, било ціле спалене. І церков православна тіж била спалена. В нашім селі Гирові били дві церкви. Давнійше – як всяди, били церкви лем греко-католицки звани униятскима, а потім поставили церков православну. Як я вродилася, то мене юж хрестили в церкви православний, бо люде попереписувалися на православію. Переписалося майже ціле село. Непереписаних залишилося лем пару родин в горишній части села. В уніятский церкви бил таки велики образ Матери Божой і ту люде приходили на одпуст, бо повідали, же ту обявилася Мати Божа.

В.М. Тот одпуст одбивался хибаль раз в році і там люде ішли?
М.М. Люде ішли і до той і до другой, бо то било близко.
В.М. А під возваньом яких сьвятих православна церков ся називала?
М.М. Того я не знам. Знам, же била і плебанія бо як повідали, то наши родиче дали ім землю під тоту плебанію. В селі било двох сьвященників. Тоти православни то перед своїм висьвяченьом моглися женити, оджеж мали свої родини і діти.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З ПАРАСКОЮ ПИРЕНЬ

Я Владек Максимович, представлям мою розмову з шановном паньом Параском ПИРЕНЬ з роду ШВАГЛА, котра ту поділится з Вами читателі вспомніньом свойого пережиття.

В.М. Оповіджте мі дашто про своє житя, як сте ся називали з дому?
П.П. Я походжу з Тильови з роду Шваглів. Вродиламся в Тильові в 1926 році. Моя мама била з Завадки Риманівской, од Барнів. На схід переселилася лем братова.
В.М. Як то било коли Німці верталися зо сходу?
П.П. Там в нас било барз страшні. Били велики бої, а фронт стояв майже шіст місяців.
В.М. А як било в 1945 році?
П.П. Билизме товди в Тильові. Переходило русскє війско і хтоси зачав кричати: – “війна ся скінчила, війна ся скінчила.” Памятам як надлетіли русски самольоти і почали сипати бомби. Мама гварят – “треба піти видоіти корови.” Пішлизме з мойом сестром. Як перешлизме через ринок до стайні, то за нами влетіло до стайні 5-х Німців в чорних мундурах і в тий нашій стайни сховалися разом з нами. Жадной кривди нам незробили і внет втекли дальше в кєрунку границі. Коли зме вернули, люде урадили, жеби забрати худобу і што можна зо собом і скритиса в лісі. Сідили ми в тим лісі цілий ден. Коли в потребі постановилизме з ліса вийти, а в незнаний ближше ситуациі для безпеченьства ішли зме з білом плахтом, підишло до нас трьох русских вояків і питают нас – хто ми? Ми ім одповіли – же ми з того села а сховалися в лісі. Они нам повіли – втікайте одталь скоро бо ту наставлени катюши, то як зачнут стриляти то вас вшитких поубивают. Товди вшитки люде през гори пішли до Завадки, бо на Тильову били юж з катюш. По тий стрилянині катюшами на Яслискій дорозі лежало повно позабиваних Німців.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З ТЕОДОРОМ ПИРЕНЕМ

Я Владек Максимович представляю Тобі дорогий читателю мою розмову з шановним Теодором ПИРЕНЬ.
Владек Максимович: Повіджте мі дашто о собі. Коли сто ся вродили і где?
Пирень Теодор: Я вродився в 1928 році в селі Завадка Римановска.
В.М. Як то ся стало, же нашлисте ся в Німеччині, а потім в Парижу?

П.Т. В 1943 році мене забрали до Німец на примусови роботи.То бил місяц марец. Я мав товди лем 15 років. Привезли нас до Німец, одразу до копальні вугля. Я робив на верха через три місяці. З Завадки било нас там 6-х. Потім старав єм ся, жеби мя Німці пустили домів. Бив єм молоди, хотів єм ходити до школи. Они вислали деси писма і недово пришла якиса Німка і мя забрала. Я думав, же мя веде до потягу і поіхам домів, а она мя запровадила до бавора. Там єм бил коло року часу. На того “мойого” бавора Німці били зли, бо він бив католиком і не приналежав до гітлєровской партії, то вистаралися, же мене од нього забрано і приділено до іншого бавора. В того другого бавора било нас там 15 осиб з Польщи. Єден з них родом з Буска гварив до мя – “будемо одталь втікати”. Тай єдного дня сілизме на потяг і так собі по польски бесідуємо. Підслухала нас якиса баба і запитала по польски чи ми Поляки? Товди ми призналися, же втічеме до Польщи. Она зараз деси ся заподіла, а на другій стациі юж на нас чекала поліця. Забрали нас на поліцю. Било то в Гановери.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З КАТЕРИНОЮ РИШКО

В остатнiх десятьох роках в Польщи а также поза єй границями, написано дост дуже о Лемках. Написано также в газетах і книжках. Важне, же о Лемках в Польщи, о їх житю, о їх істориі за остатнє 50 років написали тіж сами Лемки. До тих вспоминив хочу і я доложити описи люди – Лемків, котри жиют ту в Америці, а котри перешли през тоту тернисту дорогу, яком погнано Лемків в роках од 1939 – до 1947. Свою дорогу житя днес ту описуют:

1. Ришко Катерина, з дому Ґалайда, родом зо села Тильова – років 75.
2. Пирень Теодор, родом зо села Завадка Риманівска – років 69.
3. Пирень Параска, родом зо села Тильова – років 71.
4. Максимович Мария, з дому Гранична, родом зо села Гирова – років 66.
5. Кавочка Анастазя родом зо села Завадка Риманівска – років 90


ЛЕМКИ: ТРАГЕДІЯ В ЦЕНТРІ ЄВРОПИ

Травень 1945 року, коли антигітлерівська коаліція раділа довгоочікуваній перемозі над фашизмом, для лемків — однієї з бічних гілок українського народу, які близько півтори тисячі років жили на західних схилах Карпат, приніс такі чорні дні, яких вони не знали за всю свою історію. Вперше вони не орали, не засівали власних полів. Глибокий сум огорнув душу. Лемківщина… Читати далі ЛЕМКИ: ТРАГЕДІЯ В ЦЕНТРІ ЄВРОПИ