П’ять запитань для лемка

Лемки, як і взагалі українці у Польщі, — це не діаспора. І в прямому, і в переносному значенні слова. По-перше, вони — вихідці не з чужих, а з етнічних українських земель, які не з їхньої волі опинилися за межами України. По-друге, навіть за чаркою не вчать нас жити і не докоряють клубком нерозв’язаних проблем. Більше розуміють українські проблеми, здатні співчувати, хоча у самих не менше підстав для нашого співчуття. Чого варта лише операція «Вісла», внаслідок якої всі українці були вигнані з рідних домівок. Тепер лемків найбільше не в горах, а на заході Польщі, у Любуському воєводстві. Там ми й хотіли почути відповіді на п’ять сакраментальних запитань.

 

Там, на Лемковині, ще й досі живій

Lemkivshchyna_Map

Фото з сайту BATKIVCHINA.UAFORUMS.NET

ТАКОЮ Є МАПА ІСТОРИЧНИХ ЛЕМКІВСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (З УРАХУВАННЯМ СУЧАСНИХ КОРДОНІВ)

 

Лемківщина, Лемковина… Це південно-західний край Закерзоння, мальовнича країна, розкинута на схилах Бескиду — передусім Низького, який звали також Лемківським, та на суміжних із ним клаптиках Західнього і Середнього Бескиду (у польській термінології мають вони відповідно назви Бескид Сондецький і Бєщади). Хоч до етнографічної групи лемків належать також мешканці південних схилів Бескиду, Лемківщиною прийнялося звати лише північну частину цього карпатського українського півострова, яка у XIV ст. опинилася у складі Польського королівства, а після 1772 р. стала частиною підавстрійської Галичини. (Південну частину, тобто приєднаний у 1919 р. до Словаччини клаптик історичного Закарпаття, яке належало колись Угорщині, іменують назагал Пряшівщиною — від міста Пряшів, яке з першої половини ХІХ ст. стало єпархіяльним і культурним центром тутешніх русинів-українців.)

 

Первісними мешканцями Лемківщини, отже предками сучасних лемків, часто називають білих хорватів, яких давньоукраїнський літописець Нестор перераховує в числі слов’янських племен, підпорядкованих у Х ст. Київською Руссю. Все ж до Русі безсумнівно належала тільки східня частина сучасної Лемківщини — приблизно до ріки Яселка, адже тут у XV—XVIII ст. проходив кордон поміж Сяніцькою землею Руського воєводства та Краківським воєводством (на схід від цієї лінії розташовані лемківські села: Завадка Риманівська, Дальова, Липовець і Черемха, на захід: Терстяна, Тилява і Зиндранова). Звісно, цей кордон був успадкований від ранішої доби, коли українським політичним і осадничим форпостом був тут Сянік, а сам Бескид, мало придатний для хліборобства, залишався незаселеним.

 

Ми памятаємо. Йосафат Коциловський (1876-1947), Анна Драган (1903-1986), Павло Стефанівський (1932) та Павло Федак (1945)

У цей день – 3 березня – на Лемківщині народилися такі знакові постаті як Йосафат КОЦИЛОВСЬКИЙ, Анна ДРАГАН, Павло СТЕФАНІВСЬКИЙ та Павло ФЕДАК.

* * *

3 березня 1876 року у селі Пакошівка Сяноцького повіту народився Йосафат КОЦИЛОВСЬКИЙ (1876 – 1947) – єпископ Української греко-католицької церкви, мученик (2001).

Здобув теологічну освіту у Львові, Римі (1907) та Відні. Отримав звання доктора теології та філософії. У 1915-1916 роках був директором української духовної семінарії, а згодом призначений віце-ректором і професором богослов’я Духовної семінарії в Станіславові.