Два схили, заставлені наметами, сотні машин, туристичні автобуси з номерами різних країн… Уже багато років Ждиня є місцем, куди щороку з’їжджаються лемки та русини з України, Польщі, Словаччини, Сербії, Хорватії, США, Канади, – аби побачити рідні Бескиди та запалити символічну лемківську ватру. Хоча сам фестиваль “Лемківська ватра” тривав з 20 по 22 липня, але перші намети поставили майже за тиждень до початку. Багато людей перед фестивалем намагаються поїхати у ті місця, де колись жили їхні діди-прадіди.
У горах коло Ждині, за кілька кілометрів від словацького кордону, розростається ціле лемківське містечко: є амфітеатр з постійною сценою, адміністративний будиночок, в окремому наметі відбуваються панельні дискусії та демонструють фільми. На вуличці з вказівником “Лемко стріт” можна перекусити, купити сувеніри… Свого часу цю землю (кілька гектарів) викупив лемко зі США Степан Хованський, бо вона колись належала його діду. Тож тепер лемки мають де збиратись, не питаючи на те дозволу. «Ватра» відбувається не у самій Ждині, а коло неї — бо концерти та танці тривають цілу ніч. Та й горланити можна пісні о будь-якій порі доби. Мабуть, саме через це на фестиваль з’їжджається багато молоді (людей, які ще пам’ятають рідні села, не так вже багато лишилось). Ловлю себе на тому, що навіть я не знаю стільки українських пісень, як співають підлітки за сусіднім столом. Хоча між собою спілкуються польською.
