У цьому році ЛОМГО “Молода Лемківщина” і ЛОО “Лемківщина” за сприяння Львівської Міської Ради має намір розробити цікавий екскурсійний маршрут по Львову, на карті якого визначити будівлі, пам’ятники, вулиці та інші місця, пов’язані із життям та діяльності вихідців із найзахіднішої частини України – Лемківщини. У запланованому проекті робитиметься акцент на Львів другої половини XIX –… Читати далі Лемківські місця у Львові
Категорія: Історія
Русини Закарпаття: хто ми? За матеріалами наукової конференції в Ужгороді, 21 жовтня 2012
Закарпаття, де ще 15 березня 1939 року було проголошено утворення Карпатської України із єдиною державною українською мовою, українським національним гімном “Ще не вмерла Україна” і синьо-жовтим прапором, на сьогоднішній день, наче Буріданів осел, метається між двома копицями сіна, у пошуку свого імені та ідентичності. Як могло статися так, що на зламі 1989-1990 років з однієї копиці наскубали сіна ще й на другу, так звану русинську? Хто зацікавлений у цьому? І чому українці настільки байдуже ставляться до цих політичних процесів? На ці питання намагалися відповісти учасники конференції “Русини Закарпаття: хто ми?”, що відбувалася 21 жовтня цього року в Ужгороді.
Ми памятаємо – Євген Коновалець (1891-1938)
Сьогодні відзначаємо 121 річницю від народження ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ (1891-1938)
14 червня 1891 року у селі Зашків на Львівщині у сім’ї вчителя народився Євген КОНОВАЛЕЦЬ – полковник Армії Української Народної Республіки (1917-1920), командант Української Військової Організації (1920-1929), голова Проводу Організації Українських Націоналістів (1927-1938).
Навчався в Академічній гімназії у Львові (1901-1909). Вивчав право на юридичному факультеті Львівського університету (1909).
З студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 р. Коновалець брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові. Як один з лідерів українського студентського руху був обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу (з 1913). Став членом Української Національно-Демократичної Партії. Був секретарем львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».
На початку ПСВ Коновалець був мобілізований до австрійської армії (1914). У 1915 році у бою під Маківкою він потрапляє у російський полон і до 1917 року перебував у таборах для військовополонених, звідки вдається втекти.
П’ять запитань для лемка
Лемки, як і взагалі українці у Польщі, — це не діаспора. І в прямому, і в переносному значенні слова. По-перше, вони — вихідці не з чужих, а з етнічних українських земель, які не з їхньої волі опинилися за межами України. По-друге, навіть за чаркою не вчать нас жити і не докоряють клубком нерозв’язаних проблем. Більше розуміють українські проблеми, здатні співчувати, хоча у самих не менше підстав для нашого співчуття. Чого варта лише операція «Вісла», внаслідок якої всі українці були вигнані з рідних домівок. Тепер лемків найбільше не в горах, а на заході Польщі, у Любуському воєводстві. Там ми й хотіли почути відповіді на п’ять сакраментальних запитань.
Там, на Лемковині, ще й досі живій
Фото з сайту BATKIVCHINA.UAFORUMS.NET
ТАКОЮ Є МАПА ІСТОРИЧНИХ ЛЕМКІВСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ (З УРАХУВАННЯМ СУЧАСНИХ КОРДОНІВ)
Лемківщина, Лемковина… Це південно-західний край Закерзоння, мальовнича країна, розкинута на схилах Бескиду — передусім Низького, який звали також Лемківським, та на суміжних із ним клаптиках Західнього і Середнього Бескиду (у польській термінології мають вони відповідно назви Бескид Сондецький і Бєщади). Хоч до етнографічної групи лемків належать також мешканці південних схилів Бескиду, Лемківщиною прийнялося звати лише північну частину цього карпатського українського півострова, яка у XIV ст. опинилася у складі Польського королівства, а після 1772 р. стала частиною підавстрійської Галичини. (Південну частину, тобто приєднаний у 1919 р. до Словаччини клаптик історичного Закарпаття, яке належало колись Угорщині, іменують назагал Пряшівщиною — від міста Пряшів, яке з першої половини ХІХ ст. стало єпархіяльним і культурним центром тутешніх русинів-українців.)
Первісними мешканцями Лемківщини, отже предками сучасних лемків, часто називають білих хорватів, яких давньоукраїнський літописець Нестор перераховує в числі слов’янських племен, підпорядкованих у Х ст. Київською Руссю. Все ж до Русі безсумнівно належала тільки східня частина сучасної Лемківщини — приблизно до ріки Яселка, адже тут у XV—XVIII ст. проходив кордон поміж Сяніцькою землею Руського воєводства та Краківським воєводством (на схід від цієї лінії розташовані лемківські села: Завадка Риманівська, Дальова, Липовець і Черемха, на захід: Терстяна, Тилява і Зиндранова). Звісно, цей кордон був успадкований від ранішої доби, коли українським політичним і осадничим форпостом був тут Сянік, а сам Бескид, мало придатний для хліборобства, залишався незаселеним.