Черговий раз при перегляді інтернет-сторінок, присвячених темі Талергофа*, мене вразило, як завзято російські сайти використовують цю тему для запеклих політичних маніпуляцій. Інакше як “геноцидом русского народа” чи “Галицкой Голгофой” Талергоф, який, до слова, був не єдиним табором для цивільних інтернованих осіб у час Першої світової війни, на цих сайтах не називають. Австро-угорське позначення русинів досі, чи саме зараз, забезпечує хаос у думках. Русини, або ще, на талергофських сайтах, “русскіє братья” або просто “русскіє” , це зовсім не автоматичне окреслення москвофіла, як можна зрозуміти з пропагандистських численних сучасних інформацій. Так називалися в Австро-Угорській монархії українці, тобто мешканці Східної Галичини, нещасні жертви постійних маніпуляцій своїх сусідів – поляків чи росіян.
ПЕРЕСЕЛЕНСЬКА ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА»
Друга світова війна була трагічною сторінкою в історії Європи. Під час воєнних дій, в концтаборах, екзекуціях, виселеннях та пацифікаціях загинуло близько 55 мльйонів людей. Державні кордони набули нових кшталтів. Війна спричинила чимало кривавих та жорстокиж міжнаціональних конфліктів. На жаль, не обминули вони два сусідні народи – польський та український.
Нова дійсність
Коли збройні сили польського підпілля Армія Крайова боролася з загонами Української Повстанської Армії (УПА) на території західної України – хто інший вирішував долю обох народів, визначав кордони. Перші рішення, в територіальних питаннях прийняли учасники тегеранської конференції, яка проходила на зламі листопада грудня 1943 р. На згаданій конференції було вирішено, що ,,серцевина польської держави повинна знаходитись між т. зв. ,,лінією Керзона та лінією ріки Одра з врахуванням у складі польської держави Східної Пруссі. Внаслідок пересунення фронту зі сходу на захід радянська влада приступила до діла. Девятого вересня 1944 р. підписано договір про обмін населення між комуністичною Польщею а Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УРСР). У своїй книжці Історія України ХХ ст. польський історик Тадеуш Анджей Ольшанський писав: ,,На території УРСР залишилося 850 тис. поляків, в численних скупченнях, які прагнули якнайскоріше залишити Креси (західні окраїни України), натомість на території Польщі 650 – 700 тис. українців, які заселяли українську етнографічну територію від околиць Влодави по долини Попрад”. Взаємний обмін населення розпочався під кінець 1944 р. і тривав до осені 1946 р. У своїй доповіді Перебіх та наслідки операції ,,Вісла” Лешек Волосюк ствердив, що ,,на Україну переселено близько 500 тис. українців”.
ЛЕМКІВЩИНА: ІСТОРІЯ
Лемківщина (лем. Лемковина, пол. Łemkowszczyzna) – історичнно етнічна територія України розташована в Карпатах між ріками Сян і Попрад на сході (межі сучасної Польщі) та на північний захід від річки Уж на Закарпатті до річки Попрад у Словаччині, на якій здавна проживала етнографічна група українців – лемки.
Загальна площа близько 3,500 км2.
Далекі предки лемків (lemko, rusyn, lemkos, lemky) – це древнє східно-слов’янське плем’я, що їхні дослідники переважно називають білими хорватами. Вже в VІ-VІІ ст.ст. вони проживали по обох схилах західних Карпат. Назва “білі ” у той час означало “західні”. Кольорами: білий – захід, чорний – північ, червоний – південь, давні народи визначали сторони світу. Назва “хорвати” (горвати) означала, що саме ця група слов’ян оселилася в горах. Про білих хорватів згадує давньоруський літописець Нестор у своїй “Повісті врємєнних лєт”. Більша частина білих хорватів потім мігрувала на південь і оселилася на території сучасноїї Хорватії.