Лемківський культурно-розважальний табір “Команиця” пройшов цими днями в гірському пасмі Сколівських Бескидів. У зв’язку в малою кількістю попередньо зголошених учасників організатори ЛОМГО “Молода Лемківщина” прийняли рішення не їхати на віддалену Тернопільщину і провести табір поближче до Львова, у середовищі рідному лемкам – у горах. За такого розвитку подій, табір втрачав часткову етнічну складову, оскільки не можливе було безпосереднє спілкування з етнічними лемками, але одночасно набував природньої для лемків атмосфери смерикових лісів і дзвінких гірських потічків.
Розпочинався табір-мандрівка “Команиця” в середу 30 серпня з міста Сколе. Учасники разом з проводом піднялися на гору Лопату, що знана боями загонів УПА з німецько-угорською армією 6-16 липня 1944. Підйом на гору видався нескладним випробуванням: нащадки лемків буквально вискочили на неї, а тому мали багато часу на вершині, щоб попрактикуватися у співі лемківських пісень. Деякі юнаки-юначки вперше покуштували чорниці з вигрітих сонцем гірських чорничників. Після відпочинку рушили далі на водоспад Кам’янка. В дорозі співали мандрівні пісні, учасники потрохи мотали їх собі на вус. Прийшли на водоспад вже, коли сонце вдягалося в рожеву піжаму і збиралося до сну. Розставили неподалік намети. Кожен учасник мав своє завдання: хто збирав дрова і розводив багаття, хто мостив нічліг, інші варили їсти. Разом швидко справилися і рано вклалися спати, бо у четвер чекала ранішня побудка.
Прокинулися рано, бо планували встигнути на автобус, щоб доїхати до Сколого. Провели руханку і взялися за готування сніданку. Зварили собі майже англійський сніданок з добавками згущеного молоко, родзинок і кураги. У Сколому зустрілися з групою молодих лемків, з якою разом вирушили на гору Парашку. На вершині, скроплені кількома краплями дощу і натхненні красою навколишніх гір, помолилися за Україну, заспівали гімн України та гімн Лемківщини. Для кращого знайомства побавилися з учасниками в гру на запам’ятовування імен. Довго не затримувалися на горі Парашці і далі помандрували до водоспаду Гуркало. Під вечір прийшли на місце. Швидко отаборувалися, поїли і провели вечірню ватру зі співами лемківських та інших популярних серед молоді українських пісень. Співали до пізньої ночі.
У п’ятницю після руханки і сніданку вирішили разом скупатися під водоспадом. Хоч вода і була прохолодною, однак кожен, хто скупався, збадьорений знову пірнав у річку. Після полудня поділилися за інтересами: хтось пішов гриби шукати, хтось ягоди збирав, а хтось готував обід. Смачно поївши зімпровізованого борщу направилися на фестиваль “Ту стань”. Ішли частину дистанції пішки, а іншу доїжджали автобусом. Добралися на місце темної нічки, тож учасники набули вмілостей розставляння наметів під освітлення ліхтарів.
Ранок потішив нас яскравим сонцем, яке ласкаво запрошувало нас вийти зі своїх наметів і піти до джерела напитися студеної освяченої води. Вода справді була смачна. По сніданку піднялися на могутні скелі колишньої фортеці. Виявилося, що будівництво фортеці розпочали ще у IX столітті білі хорвати, від яких, на думку багатьох істориків, розвинулася гілка українського етносу лемків. Можливо саме через це молодих лемків притягнуло до цих скель? На фестивалі учасники могли навчитися багатьох умілостей: малювати ікони, ліпити горщики та сувенірні вироби, різьбити ложки та інші дерев’яні вироби, навчитися варити в домашніх умовах мило та робити ляльки-мотанки. Фестиваль показав, як жили люди в доіндустріальні часи, коли все робилося руками, адже на Лемківщині, де не було промисловості, саме так і жили наші прабатьки. Коли фестивальну галявину накрила нічка, появилися воїни з вогнями, які пробували захопити фортецю, однак вона вистояла натиск. Після того всі зібралися навколо ватри і співали багато пісень, багато з них були лемківськими.
В неділю зібрали наше таборове містечко. Учасники успішно пройшли табір і з веселим настроєм вирушили додому, на завершення заспівавши гімн лемків “Гори наши”.
Гори наши, гори наши,
Гори наши Карпати,
Нихто не зна, не буде знав,
Гей, кілько ви в нас вартате.
Гори наши, гори наши,
Гори наши Бескиди,
Наказали пильнувати
Гей, наши діди-прадіди.
Гори наши, гори наши,
Гори наши Карпати,
Не зміняв би-м, Не зміняв би-м
Гей, вас за жадни дукати.
Автор: Назар Радь
Фото: Андріана Сиванич та Богдан Зятик