Категорія: Різне

Не плач, Рахиле, глянь, діти цілі,
Не умирають, а оживають, а оживають.
Ці діти нині є в новій святині
За Бога Сина їх була вина, їх була вина.

За Ірода злобу
Лили кров, як воду,
Дітей убивали,
За Христом шукали.
Діти, хоч пропали,
А душі зостали.
За життя утрату
Прийняли заплату,
Прийняли заплату.

Бідная ж я, мати, такої втрати
Я не забуду, доки жить буду.
Пропали діти, зів’яли квіти,
Згасли надії, зчорніли мрії, зчорніли мрії.

Зведи оченята,
Глянь, твої дитята
Сіяють нині
В небесній твердині.
Господом ізбрані,
Вінцем уквітчані
Вічно проживають,
З неба споглядають,
З неба споглядають.

Не піду я домів, аж як буде свитати,
Не мам мужа дома, то не буде мя клясти.

Не піду я домів, аж як буде свитати,
Не мам маленького — не буде плакати.

Не піду до леса з коничками,
Бо би мя гайтове полапали.

А піду на лучки, возму дівча на ручки,
Буду го колисав помалючки.

А піду на лучки, возму дівча на ручки,
Буду го колисав помалючки.

Не піду до леса без сокири,
Што ж би я там робив без дівчини?
Нарубам на фуру, а дівчати на другу,
Нарубам на фуру яличини.

Нарубам на фуру, а дівчати на другу,
Нарубам на фуру яличини.

Не піду до леса з кониками,
Бо би мя гайтове полапали.
Лем я піду на лучки,
Возму дівча на ручки,
Буду го колисав помалючки.

Не піду до леса без сокири,
Древко рубац не буду без дівчини,
Древко би мя забило,
Што ж би дівча робило,
Хто би го колисав помалючки?

А Боже мій, Боже, як шумні,
Кед мій фраїр коханий приде ку мні,
Стане собі к’постели,
Стане собі к’постели,
Ой аж мі серденько розвеселит.

Не піду до леса без сокири,
Штоби я там робив без дівчини?
Нарубаю на фуру, дівчині на другу
Яличини.

Не піду до леса без сокири,
Бо бим не нарубав яворини.
Я нарубам на фуру, моя мила на другу
Яворини.