НЕ ПЛАЧ, РАХИЛЕ

Не плач, Рахиле, глянь, діти цілі,
Не умирають, а оживають, а оживають.
Ці діти нині є в новій святині
За Бога Сина їх була вина, їх була вина.

За Ірода злобу
Лили кров, як воду,
Дітей убивали,
За Христом шукали.
Діти, хоч пропали,
А душі зостали.
За життя утрату
Прийняли заплату,
Прийняли заплату.

Бідная ж я, мати, такої втрати
Я не забуду, доки жить буду.
Пропали діти, зів’яли квіти,
Згасли надії, зчорніли мрії, зчорніли мрії.

Зведи оченята,
Глянь, твої дитята
Сіяють нині
В небесній твердині.
Господом ізбрані,
Вінцем уквітчані
Вічно проживають,
З неба споглядають,
З неба споглядають.

НЕ ПІДУ Я ДОМІВ

Не піду я домів, аж як буде свитати,
Не мам мужа дома, то не буде мя клясти.

Не піду я домів, аж як буде свитати,
Не мам маленького — не буде плакати.

НЕ ПІДУ ДО ЛЕСА З КОНИЧКАМИ

Не піду до леса з коничками,
Бо би мя гайтове полапали.

А піду на лучки, возму дівча на ручки,
Буду го колисав помалючки.

А піду на лучки, возму дівча на ручки,
Буду го колисав помалючки.

Не піду до леса без сокири,
Што ж би я там робив без дівчини?
Нарубам на фуру, а дівчати на другу,
Нарубам на фуру яличини.

Нарубам на фуру, а дівчати на другу,
Нарубам на фуру яличини.

НЕ ПІДУ ДО ЛЕСА З КОНИКАМИ

Не піду до леса з кониками,
Бо би мя гайтове полапали.
Лем я піду на лучки,
Возму дівча на ручки,
Буду го колисав помалючки.

Не піду до леса без сокири,
Древко рубац не буду без дівчини,
Древко би мя забило,
Што ж би дівча робило,
Хто би го колисав помалючки?

А Боже мій, Боже, як шумні,
Кед мій фраїр коханий приде ку мні,
Стане собі к’постели,
Стане собі к’постели,
Ой аж мі серденько розвеселит.

НЕ ПІДУ ДО ЛЕСА БЕЗ СОКИРИ

Не піду до леса без сокири,
Штоби я там робив без дівчини?
Нарубаю на фуру, дівчині на другу
Яличини.

Не піду до леса без сокири,
Бо бим не нарубав яворини.
Я нарубам на фуру, моя мила на другу
Яворини.