Співанки

Оріхове сіделечко і кінь вороненький.
Ой поїхав з того села, козак молоденький.

Ой поїхав з того села, низенько вклонився:
«Прощавайте отец, мати, буду за вас бився.

Прощавайте, прощавайте, не тужіть за мною,
Ласка в Бога, перемога вславить нашу зброю.»

За ним, за ним заплакала отецкая дочка—
Забриніла, зашуміла, якби маківочка.

«Ой вернися, мій миленький, із Польщі додому».
«Не вернуся, дівчинонько, гордила ти мною.

Не жаль мені кров пролити, щоб вас зборонити,
Не жаль мені життя дати, щоб вам добре жити.»

Ой поїхав з того села тай в світі загинув,
Свою рідну Україну навіки покинув.

Орав би я, орав — плужок ся мі зламав!
Волки мі устали, идут бардз помали, идут бардз помали. (Двічі).

Орав милий, орав и миленьку волав:
Прид, мила, поганяй, бо я юж тя волав, бо я юж тя волав. (Двічі)

Ой Янічку, Янічку, а што ти по коничку?
А стайні на ньго не маш, і сам ся поневіряш.

Ой Янічку, Янічку, а што ти по коничку?
А жебим ся преносив та през бистру водичку.

Ой а Боже мій, Боже, та іщи раз, мій Боже,
Ой як ся мі тот Янчик сподобати не може.

Ой бистра вода, бистра, ой, але лем на язі,
Ой добра дівчинонька, ой, але лем наразі.