{jcomments on} Одружився 1905 року в Стокгольмі зі шведкою Клері Дегн. Вона завжди відвідувала спектаклі, в яких виступав Модест Омелянович, пізніше давала оцінку його співу і гри.
Менцинський володів голосом великої сили, красивого металевого тембру, широкого діапазону (понад три октави), рівним в усіх регістрах. Він приваблював м’якими шляхетними барвами на середніх нотах і міццю у верхніх. Мистецтво співака характеризувалося блискучим фразуванням, першокласною дикцією, непересічним трактуванням образу і темпераментністю. В його репертуарі було близько 50 партій. Окремо стоїть партія Зігфріда з вагнерівського циклу “Перстень Нібелунгів”. За визначенням німецьких рецензентів, Менцинський в цій партії не знав суперників в усій Європі.
Модест Менчинський прославився виконанням партій в операх Р. Вагнера («Зігфрід», «Лоенгрін», «Летючий голландець», «Тангейзер», «Валькірія», «Загибель богів», «Трістан та Ізольда»). Серед інших партій: Радамес («Аїда», Дж. Верді), Отелло («Отел-ло», Дж. Верді), Надір («Шукачі перлів», Ж. Бізе), Каніо («Паяци», Р. Леонкавалло), Єлеазар («Дочка кардинала», Ж. Гавелі), Ірод («Саломея», Р. Штрауса) та інші. В його репертуарі було 50 опер.
Серед інших партій: Лоенгрін, Тангейзер, Парсифаль, Трістан, Зігмунд, Штольцінг (“Лоенгрін”, “Тангейзер”, “Парсифаль”, Трістан та Ізольда”, “Валькірія”, “Нюрнберзькі мейстерзінгери” Вагнера), Ірод (“Саломея” Штрауса), Флорестан (“Фіделіо” Бетховена), Радамес, Манріко, Отелло (“Аїда”, “Трубадур”, “Отелло” Верді), Каніо (“Паяци” Леонкавалло), Хозе, Надір (“Кармен”, “Шукачі перлів” Бізе), Каварадоссі (“Тоска” Пуччіні), Єлеазар (“Жидівка” Галеві), Йонтек (“Галька” Монюшка), Нерон (“Акте” Манена), Фауст (“Фауст” Гуно), Самсон (“Самсон і Даліла” Сен-Санса), Болеслав Хоробрий (“Болеслав Хоробрий” Ружицького), Петро (“Наталка Полтавка” Лисенка).
В історію української музичної культури Менцинський увійшов і як незрівнянний камерний співак, блискучий інтерпретатор народних пісень і творів М. Лисенка. Серед останніх – “За думою дума”, “Гетьмани, гетьмани…”, “Гомоніла Україна”, “Минають дні”, “Мені однаково” (слова Т. Шевченка), “Розвійтеся з вітром…” (слова І.Франка). Він чудово виконував також твори галицьких композиторів, зокрема Людкевича (“Черемоше, брате мій”), Січинського (“Як почуєш вночі”, “Finale”) та ін.
На високому мистецькому рівні співак виконував і українські народні пісні в обробці Лисенка: “Ой червона калина”, “Ох, і не стелися, хрещатий барвінку”, “Стоїть гора високая”, “Ой не світи, місяченьку”.
Менцинський часто виступав з концертами на батьківщині, залучаючи до участі в них хорові колективи, зокрема, львівський «Боян», «Бандурист». У лютому 1916 року влаштував концерт для полонених українців у австрійському таборі Венцляр. Менцинський, як невтомний популяризатор української музичної культури за кордоном, постійно виконував твори українських композиторів: Миколи Лисенка («Очі горять», «Минають дні», «Гомоніла Україна», «Мені однаково» — всі на слова Тараса Шевченка), Д. Січинського («Дума про гетьмана Нечая», «Як почуєш вночі» на слова І. Франка), Я. Ярославенка («Гей, закуй мені зозуле» на слова В. Пачовського, С. Людкевича).
Володіючи драматичним тенором великої сили, Менцинський спричинився до інтерпретації героїчних партій в операх Вагнера та інших композиторів. Серед своїх співвітчизників не мав суперників у вагнерівському репертуарі. Хіба що І.Алчевський та якоюсь мірою Ю. Кипоренко-Доманський могли наближатися своїми вокально-сценічними даними до Менцинського.
Виконавське мистецтво співака дістало високу оцінку за кордоном. Так, у 1909 він був нагороджений орденом Вази – найвищою державною відзнакою у Швеції. Модест Омелянович був високоосвіченою людиною свого часу. Крім музичного мистецтва, він посилено цікавився літературою, мистецтвом, естетикою, філософією; володів сімома мовами, зокрема німецькою, шведською, польською, російською, французькою та англійською.
У Стокгольмі Менцинський одержав титул камерного співака шведського короля. У 1935 “Союз львівських професійних музик” обрав співака своїм почесним членом. Перед смертю Модест Омелянович заповів свою музичну бібліотеку Науковому товариству ім. Шевченка у Львові. З 1927 Менцинський провадив у Стокгольмі приватну педагогічну діяльність, зрідка виступаючи в концертах. У 1912, 1924, 1925 і 1928 він концертував у Галичині (Львів, Станіслав, Коломия, Стрий та ін.). У 1933 співак дав останній український концерт у Стокгольмі. Помер він там же.
Менцинський записав на грамплатівки понад 40 творів у Стокгольмі (“Грамофон”, 1910) і Берліні (“Грамофон”, 1910, 1911), в тому числі українські народні пісні (“Ой зійди, зійди”, “Ой не світи, місяченьку”, “Ох, і не стелися, хрещатий барвінку” та ін.), романси Лисенка, Січинського, Ярославенка, а також арії з опер Вагнера, Флотова, Верді, Пуччіні та ін.
Помер 11 грудня 1935 року і був похований у Стокгольмі.
На основі матеріалів www.ukrsong.narod.ru та wikipedia (стаття “Менцинський Модест Омелянович”)