Категорія: Співанки

Ой там за горою, та за кремінною
Не по правді жиє чоловік з женою.

Вона йому стелить білу постілоньку,
А він їй готує дротяну нагайку.

Біла постілонька порохом припала,
Дротяна нагайка біле тіло рвала.

«Ой мужу, мій мужу, не бий мене дуже,
Моє біле тіло болить мене дуже!

Пусти мене, мужу, в вишневий садочок,
Та най я си урву рожевий квіточок!»

Взяла ружу-квітку тай вергла на воду:
«Пливи, пливи, квітко, до мойого роду!

Пливи, ружо-квітко, пливи по Дунаю,
Як увидиш мою неньку — припливи до краю».

Вийшла стара мати в Дунай воду брати,
Як уздріла ружу-квітку, тай стала плакати:

«Де ти, ружо-квітко, ту ся й об’явила?
Відай тебе моя доня в Дунай упустила».

«Ти гадала, мати, що мя не згодуєш,
Дала мене за нелюба, а тепер бануєш».

Ой там долов під явором, но, но, но
Оре Ганця єдним волом, ой но лем дале, но!

Ой так мі ся, гудаче,
Тай танцувати хоче,
Што аж мі ся на танец
Та серденько трепоче.

Ой заграйте, гудаци,
Та на гуслях весело,
Басиста най басує,
Най смичка не жалує.

І весело мі грайте,
Най я сой затанцую,
Та з тим шварним дівчатьом,
Ой што я го любую.

Ой така моя мила,
Ой правда, невеличка,
Але сиві очка ма
Та і червени личка.

Ой гудаченьки, грайте
Тай на гуслях весело.
А же я тя любую, дівча,
Най знає ціле село!

Ой танцую, танцую
І ножки мя не болят,
Бо мі з тобом, миленький,
Легенько ножки ходят.

Такий ти, мій миленький,
Як тот квіток красненький,
А ти, моя миленька,
Як ружа червененька.

Ой я сама не знаю,
Де то ся любост бере,
Же нихто, єй, не оре,
Ой ани, єй, не сіє.

Ой кувала зозуля
Та за хижом в садочку,
Ой вишила мі мила
Та й леняну сорочку.

А як я ся оженю,
То возму собі Ганю,
Бо то дівча робітне,
А й до танцу спритне!

Ой тади, милий, тади,
Ей, попід наши сади,
Ой би тя не виділи,
Ей, тот стари баби.

Ой тади, милий, тади,
Ей, попід наши сливки,
Ой би тя не виділи,
Ей, язикати дівки.

Ой бо як тя увидят,
Ей, матери повідят,
Ой а мати сердита,
Ей, то я буду бита.