АКЦІЯ “ВІСЛА”, 1947

Пересунення границь Польщі на захід внаслідок Другої світової війни та домовленостей між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки та Великобританією не розвя’зувало питання національних меншин. Щоправда, зменшувалося число білорусів, литовців, і особливо українців, але на кілька мільйонів прибуло німців. Стало менше і євреїв, але це виникало безпосередньо з екстермінаційної щодо них політики нацистів. Перед польськими комуністичними колами, які за підтримкою Радянського Союзу перехоплювали у Польщі владу, виринула проблема опрацювання політики щодо національних меншин. Перші заяви свідчать про відсутність однозначної позиції в національній політиці, за винятком ставлення до німців, яких передбвчувано виселити з території Польщі. Підтримка ними нацистського режиму та кривди, вчинені полякам та іншим народам, унеможливлювало дружнє співжиття між ними. До того ж доходило питання приналежності та полонізації німецьких земель, які мали підпоряткуватися польській адміністрації.

Відносно інших національностей, частина комуністів з початку передбачувала можливість заспокоєння їхніх культурно-освітніх потреб.  В серпні 1944 р. дозволено на відкриття шкіл для білорусів та українців. З черги інші, особливо ті, яки прибули з Червоною армєю, рахувалися за однонаціональною Польщою. Однак треба пам’ятати про те, що тогочасна залежність польських комуністів від Кремля була дуже великою. Так насправді здійснювали вони стремління Сталіна до поневолення народів Центральної Європи, у тому і поляків. Це означало, що основні політичні рішення приймалися у Москві, а не у Люблині, а потім у Варшаві.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З АНАСТАСІЄЮ КАВОЧКА

Я Владек Максимович хотів бим з вами побесідувати про стари часи. Што памятате – оповіджте мі. Того року буде вам 90 років, чи так? Люде в вашим віку дуже добри памятают як іщи сами били маленьки.
Оповідат – гідна пошани Анастазия КАВОЧКА.

В.М. Кілько сте мали років як сте вишли за муж?
К.A. Дякую, жес пришов. Того року – 26 липця 1997 буду мала 90 років. Вродиламся в 1907 році.
В.М. Где сте ся вродили?
К.A. В Завадці Риманивскі.
В.М. А ваш муж тіж бил з того села?
К.A. Так, Кавочка. Як виходилам за муж, то малам 17 років. Било то в 1924 році. Мій муж в 1929 році поіхал до Канади. За дорогу платили зме сами. Хто не мал гроши, то пожичал од жида. Я для мужа пожичила 300 долярив. Як він поїхав до той Канади а потім нашовся з Америці, то юж ся нич не одозвал. Його мама поїхала до Канади в 1949 році з заходу. Мешкала в Маломіцах. Його мама старалася о мене, жеби мя стягнути. І його брат тіж мешкав в Америці в Новим Иорку. І так до Нового Йорку стягнув мя його брат. Він бив для нас барз добри. Мої дівки ся поженили юж в Америці. З Маломіц найперше поїхала Ольґа до Канади, а потім я з Марисьом до Америки.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З МАРІЄЮ ГРАНИЧНОЮ

Оповідат Мария ГРАНИЧНА по мужу МАКСИМОВИЧ.

В.М. Мамо, повіджте мі о собі: где сто ся вродили, в котрим році і о своїм житю?
М.М. Я вродилася в 1931 році в селі Гирова, в родині Граничних.
В.М. З вашом метриком били якиси трудности так, же аж мусілисте свою дату народжиня потверджати сьвідками, чого?
М.М. Як пришов фронт, то наше село, Гирова, било ціле спалене. І церков православна тіж била спалена. В нашім селі Гирові били дві церкви. Давнійше – як всяди, били церкви лем греко-католицки звани униятскима, а потім поставили церков православну. Як я вродилася, то мене юж хрестили в церкви православний, бо люде попереписувалися на православію. Переписалося майже ціле село. Непереписаних залишилося лем пару родин в горишній части села. В уніятский церкви бил таки велики образ Матери Божой і ту люде приходили на одпуст, бо повідали, же ту обявилася Мати Божа.

В.М. Тот одпуст одбивался хибаль раз в році і там люде ішли?
М.М. Люде ішли і до той і до другой, бо то било близко.
В.М. А під возваньом яких сьвятих православна церков ся називала?
М.М. Того я не знам. Знам, же била і плебанія бо як повідали, то наши родиче дали ім землю під тоту плебанію. В селі било двох сьвященників. Тоти православни то перед своїм висьвяченьом моглися женити, оджеж мали свої родини і діти.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З ПАРАСКОЮ ПИРЕНЬ

Я Владек Максимович, представлям мою розмову з шановном паньом Параском ПИРЕНЬ з роду ШВАГЛА, котра ту поділится з Вами читателі вспомніньом свойого пережиття.

В.М. Оповіджте мі дашто про своє житя, як сте ся називали з дому?
П.П. Я походжу з Тильови з роду Шваглів. Вродиламся в Тильові в 1926 році. Моя мама била з Завадки Риманівской, од Барнів. На схід переселилася лем братова.
В.М. Як то било коли Німці верталися зо сходу?
П.П. Там в нас било барз страшні. Били велики бої, а фронт стояв майже шіст місяців.
В.М. А як било в 1945 році?
П.П. Билизме товди в Тильові. Переходило русскє війско і хтоси зачав кричати: – “війна ся скінчила, війна ся скінчила.” Памятам як надлетіли русски самольоти і почали сипати бомби. Мама гварят – “треба піти видоіти корови.” Пішлизме з мойом сестром. Як перешлизме через ринок до стайні, то за нами влетіло до стайні 5-х Німців в чорних мундурах і в тий нашій стайни сховалися разом з нами. Жадной кривди нам незробили і внет втекли дальше в кєрунку границі. Коли зме вернули, люде урадили, жеби забрати худобу і што можна зо собом і скритиса в лісі. Сідили ми в тим лісі цілий ден. Коли в потребі постановилизме з ліса вийти, а в незнаний ближше ситуациі для безпеченьства ішли зме з білом плахтом, підишло до нас трьох русских вояків і питают нас – хто ми? Ми ім одповіли – же ми з того села а сховалися в лісі. Они нам повіли – втікайте одталь скоро бо ту наставлени катюши, то як зачнут стриляти то вас вшитких поубивают. Товди вшитки люде през гори пішли до Завадки, бо на Тильову били юж з катюш. По тий стрилянині катюшами на Яслискій дорозі лежало повно позабиваних Німців.

ВСПОМИНИ ЛЕМКІВ: РОЗМОВА З КАТЕРИНОЮ РИШКО

В остатнiх десятьох роках в Польщи а также поза єй границями, написано дост дуже о Лемках. Написано также в газетах і книжках. Важне, же о Лемках в Польщи, о їх житю, о їх істориі за остатнє 50 років написали тіж сами Лемки. До тих вспоминив хочу і я доложити описи люди – Лемків, котри жиют ту в Америці, а котри перешли през тоту тернисту дорогу, яком погнано Лемків в роках од 1939 – до 1947. Свою дорогу житя днес ту описуют:

1. Ришко Катерина, з дому Ґалайда, родом зо села Тильова – років 75.
2. Пирень Теодор, родом зо села Завадка Риманівска – років 69.
3. Пирень Параска, родом зо села Тильова – років 71.
4. Максимович Мария, з дому Гранична, родом зо села Гирова – років 66.
5. Кавочка Анастазя родом зо села Завадка Риманівска – років 90