|
На горі високій церковця стояла,
Коло ней дівчина квіточки садила,
Ой садила, ой співала,
Матір Божу щастя прохала.
З’їздив я коника, з’їздив вороного,
Скажи, мила, правду, ци буде що з того?
Ой ци буде, ой ци ні.
Скажи правду, серце, ти мені.
Я тобі казала, щом роду простого,
Ти за мнов не возмеш посагу жадного,
Ой ти в мене посаг, самая,
Як на небі зоря красная.
Тепер мені кажеш, щом зоренька красна,
Потому ми скажеш: «Доленько нещасна».
А як ти не скажеш, — то мати:
«Було си сироти не брати». Гей!
|
|
На високій горі сніжок ся біліє,
Де ся моя мила, ой на зиму подіє? (Двічі)
Збудую єй хижу з тесаного древа,
Ище єй донесу, што єй буде треба. (Двічі)
Збудую єй хижу з тесаного древа,
Буде сой сиділа, яко королева. (Двічі)
Збудую єй хижу на високій горі,
Буду я єй носив орішечки в торбі. (Двічі)
Орішечки в торбі, яблочка в капусті,
Буде мі давала солодкой гамбусі. (Двічі)
|
|
Куделицьо ти моя зо самого срібла, (Двічі)
Што під тобом сідит біда не потрібна!
Кед собі превию на кудели клоча, (Двічі)
Ой то мя полюбит хлопец з-за убоча.
Ой пряду я, пряду тоненько на міхи, (Двічі)
Не било, не буде з милого потіхи.
|
|
Кружели ми, кружели, (Двічі)
Вже смо жито дожали.
Де ж ти, калинко, росла, (Двічі)
Що ти така прекрасна?
У лісі, при дебриці, (Двічі)
При студеній водиці.
|
|