Автор: admin

Ой там на горі жита много, (Двічі)
Ой половина зеленого. (Двічі)

Ой вишли жінки жито жати (Двічі)
Тай забили сой серпи взяти. (Двічі)

Ой серпи взяли, хліб забили, (Двічі)
Які тоти женці били? (Двічі)

Ой там коло млина, ой там коло броду, да гей!
Там вийшла дівчина до броду по воду. (Двічі)

Нахилилась в Дунай тай впала у воду, да гей !
А як нахилялаісь, тай упала в воду. (Двічі)

Їхали козаки коні напувати, да гей!
Ввиділи дівчину, стали ратувати. (Двічі)

Ратуй мене, ратуй, козаче молодий, да гей!
Дістанеш від батька мого нагороду. (Двічі)

Від батенька мого коня вороного, да гей!
Від матінки рідної полотна білого. (Двічі)

Не хочу від батька нагороди брати, да гей!
Тілько тебе хочу за жіночку мати. (Двічі)

Ой якби я мала козацьком жінком бути, да гей!
То воліла би я в Дунаю тонути. (Двічі)

Зловили дівчину, зловили єдину, да гей!
Тай кинули в Дунай в саму середину. (Двічі)

Плинула дівчина, плинула хороша, да гей!
А за ньов плинула єї жовта коса. (Двічі)

Плинула дівчина, плинула, ой ладна, да гей!
А за ньов плинула хусточка єдвабна. (Двічі)

Ой там за горою, та за кремінною
Не по правді жиє чоловік з женою.

Вона йому стелить білу постілоньку,
А він їй готує дротяну нагайку.

Біла постілонька порохом припала,
Дротяна нагайка біле тіло рвала.

«Ой мужу, мій мужу, не бий мене дуже,
Моє біле тіло болить мене дуже!

Пусти мене, мужу, в вишневий садочок,
Та най я си урву рожевий квіточок!»

Взяла ружу-квітку тай вергла на воду:
«Пливи, пливи, квітко, до мойого роду!

Пливи, ружо-квітко, пливи по Дунаю,
Як увидиш мою неньку — припливи до краю».

Вийшла стара мати в Дунай воду брати,
Як уздріла ружу-квітку, тай стала плакати:

«Де ти, ружо-квітко, ту ся й об’явила?
Відай тебе моя доня в Дунай упустила».

«Ти гадала, мати, що мя не згодуєш,
Дала мене за нелюба, а тепер бануєш».

Ой там долов під явором, но, но, но
Оре Ганця єдним волом, ой но лем дале, но!