На службу Україні з Лемківської землі вийшли численні трударі духа – поети, письменники, художники, військовики, духовні й громадські діячі. Вони, здебільшого, виводились із двох соціальних верств, які твердо трималися власного русько-українського роду – селянства й духовенства.
Одним з найвидатніших лемківських народних діячів із священичого роду був Юліан Тарнович-Бескид. Доречно сказати добре слово про цю достойну Людину з нагоди відзначання його роковин в Сяноці, яке відбудеться 21 травня 2004 р.
Народився Ю. Тарнович 2 січня 1903 р. в селі Ростайне неподалік Дуклі, котре розкинулось на узбережжі річки Вислоки, у родині парафіяльного священика. Батько Стефан Кот-Тарнович і мати Євгенія з роду Бескид мали четверо синів і дві дочки. Мати була донькою яслиського декана, пароха Тарнавки о. Антонія Бескида. Маленьким хлопцем у 1908 р. Тарнович втрачає свого батька (тоді о. Стефан був парохом Мшани). Від того часу починається для малого Юліана терниста доля, яку ділить разом з усією Лемківщиною. Мати з дітьми переїжджає до свого батька в Тарнавку, де хлопець під опікою дідуся закінчує місцеву Народну школу. Згодом Юліан живе в хаті Августина Кота в селі Чертіж, де й батько народився. Звідси пішки 4 км ходить у гімназію в Сяноці, яку відмінно закінчує. З твердою постановою вчитися, допомагати своєму народові, в 1921 р. подається до Львова, де записується на Український підпільний університет. Цей період свого життя описує пізніше в книжці «Український Академічний Дім у Львові», яка була видана в Торонто 1962 р. і присвячена світлій пам’яті брата Олександра, замордованого гестапо в Берліні. Одночасно активно включається в працю українського студентства. Допомагаючи студентам, у яких багаті батьки, заробляє на прожиток і оплату навчання в університеті. Студії в цьому університеті продовжує до 1924 р. Навчаючись у Львові, він стає членом Української Військової Організації. Після закінчення юридичного факультету у 1928 р. повертається в Тарнавку, одружується з селянською дівчиною Анною Лазенгою в сусідньому селі Синява біля Риманова, де будує хату з наміром займатися сільським господарством. Тут народилися двоє синів – Мирон і Олександр, які скоро залишилися без батьківської опіки – воєнна хуртовина змусила Юліана Тарновича покинути рідну хату.
Богдан Ігор Антонич народився в Новиці Горлицького повіту (сьогодні – територія Польщі), в родині греко-католицького священика. Справжнє прізвище батька було Василь Кіт; родина змінила прізвище перед народженням Ігоря. Мати майбутнього письменника, Ольга Волошинович, походила із села Липовець Сяноцького повіту. Початкову освіту здобував Антонич дома, під наглядом приватної вчительки. Упродовж 1920-1928 років навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку (Польща). З середини 1920-х років батьки Богдана Ігоря Антонича жили у селі Бортятин (тепер — Мостиського району Львівської області), де отець Василь був місцевим парохом. Антонич часто приїжджав сюди, тут написав низку своїх творів.