Ей, там на горі вишня,
Ей, чом же не черешня,
Ей, кой єс мя полюбив,
Ей, чом же не береш мя?
Ей, кой єс мя полюбив,
Ей, чом же не береш мя?
Ей, малам я фраїра,
Ей, як єдного пташка.
Ей, з’їла мі го, з’їла
Ей, сусідова качка.
Ей, з’їла мі го, з’їла
Ей, сусідова качка.
Ей, сусідо, сусідо,
Та звари тоту качку,
Ей, бо мого фраїра
Та з’їдят до остатку!
Ей, бо мого фраїра
Та з’їдят до остатку!
Ей, стараются люде, ей, мойом головочком,
Же я собі ходжу, ей, надобном дівочкомю
Люде ся старают, они спаня не мают.
Я си нич не мислю, ей, лем ся добрі висплю.
Ей, буде война, буде, ей, зо світа зогнана.
Не пущу милого, а піду на ню сама.
Ей, на камени стою, ей, каменя ся бою,
Прид до нас, Яничку, ей, бо я о тя стою.
Ей, там на горі вишня, чом же не черешня,
Любиш мене, хлопче, ей, чом же не береш мя?
Ей, співала бим собі, шугаю, о тобі,
Ей, але ти, фалечний, позераш по собі.
Фалечний ти шугай, фалечни очи маш,
Ани краплі крови справедливой не маш.
Шугай мальований, не преберай собі,
Жадна кисасоня не піде за тебе.
Ани кисасоня, ани жадна пані,
Не преберай собі, шугай мальований!
Ей, свашка, то я свашка,
Ей, юж єм пресващила.
Ей, остатню корову,
Ей, з дружбами пропила!
Ей, остатню корову,
Ей, з дружбами пропила!
Ей, наши пані свашки,
Ей, велики пиячки.
Ей, пропили зо себе,
Ей, остатні запаски!
Ей, пропили зо себе,
Ей, остатні запаски!
Ей, свашка, то я свашка,
Ей, премилена свашка.
Ей, кеби мі стояла,
Ей, перед ґембом фляшка!
Ей, кеби мі стояла,
Ей, перед ґембом фляшка!
За свою багатовікову історію український народ створив високу мистецьку культуру.
У невичерпній скарбниці музичної України – могутня сила дум та історичних пісень, чистота і ніжна краса ліричних, безжальна викривальність сатиричних, життєлюбність жартівливих пісень, мистецька довершеність поліфонічного народного багатоголосся, розмаїта інструментальна культура, що корінням своїм сягає вглиб століть. Розмаїття пісенних форм, широка палітра музичних діалектів української народної музики, пов’язаних з тією чи іншою етнографічною групою, – всі ці надбання народу пройшли крізь серце і душу В. Барвінського і стали основою його композиторської спадщини, зокрема фортепіанної.
Походив композитор із відомого старовинного галицького роду Барвінських, представники якого ставили собі в житті єдину мету – щире служіння українству на ниві освіти, культури, літератури та науки. Здобував музичну освіту В. Барвінський спочатку у своєї матері, згодом – у чеського педагога В. Курца у Львові, а в професора В. Новака та І. Гольтфельда – у Празі. В. Новак завжди заохочував В. Барвінського до вивчення українського фольклору. В листі з Праги до матері композитор писав: “Руські пісні, зібрані П. Бажанським, опісля спроваджу собі Лисенка і ті мелодії буду гармонізувати для вправи”. Новак спрямовував талант молодого композитора на шлях реалістичної музики з опорою на використання мелодичної основи української народної пісні.