Позначка: народна творчість

УСНА НАРОДНА СЛОВЕСНІСТЬ ЛЕМКІВ

Одним з найбагатших і найяскравіших надбань багатовікової традиційної духовної культури лемків є їх усна народна творчість — фольклор. У цьому переконається кожний, хто матиме змогу ближче пізнати фольклор лемків у живому побутуванні, ознайомитися з наявними публікаціями його різних жанрів і тематичних груп, рукописними збірками та присвяченими йому дослідженнями.

Виявлені архівні матеріали і рукописи-пісенники засвідчують, що записи творів фольклору на території Лемківщини робилися вже у XVII—XVIII століттях. З південної Лемківщини (з селища Венеція-Луків Бардіївської округи) походить і найраніший відомий запис української пісні — “Пісні про Стефана Воєводу” (“Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш”) в середині XVI ст., що був наведений у “Чеській граматиці” (1571) чеського церковного діяча і вченого Яна Благослава (1523-1571).

Більш регулярне збирання, друкування і дослідження фольклору лемків припадає на ХІХ-ХХ ст.— час становлення і розвитку фольклористики як наукової дисципліни. Одним з перших збирачів зразків народної творчості на Лемківщині був уродженець цього краю Іван Бірецький (1815-1883). Ще в роки навчання у Львівській духовній семінарії він близько зійшовся з членами “Руської трійці” і під їхнім впливом почав у 30-х pp. записувати в рідних сторонах (Сяноцькій окрузі) пісні та інші види народної творчості. Уже в той час, а згодом і під час священичої праці у лемківських селах він поповнював своїми записами збірки фольклорних матеріалів І.Вагилевича і Я.Головацького, які побачили світ значно пізніше. І.Бірецький збирав обрядові, родинно-побутові, розбійницькі, рекрутські, пастуші пісні, коломийки, загадки. Найвагомішою в його доробку є збірка лемківських народних колядок’.

ЛЕМКІВСЬКА ПІСНЯ У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ БАРВІНСЬКОГО (1888 – 1963)

За свою багатовікову історію український народ створив високу мистецьку культуру.

У невичерпній скарбниці музичної України – могутня сила дум та історичних пісень, чистота і ніжна краса ліричних, безжальна викривальність сатиричних, життєлюбність жартівливих пісень, мистецька довершеність поліфонічного народного багатоголосся, розмаїта інструментальна культура, що корінням своїм сягає вглиб століть. Розмаїття пісенних форм, широка палітра музичних діалектів української народної музики, пов’язаних з тією чи іншою етнографічною групою, – всі ці надбання народу пройшли крізь серце і душу В. Барвінського і стали основою його композиторської спадщини, зокрема фортепіанної.

Походив композитор із відомого старовинного галицького роду Барвінських, представники якого ставили собі в житті єдину мету – щире служіння українству на ниві освіти, культури, літератури та науки. Здобував музичну освіту В. Барвінський спочатку у своєї матері, згодом – у чеського педагога В. Курца у Львові, а в професора В. Новака та І. Гольтфельда – у Празі. В. Новак завжди заохочував В. Барвінського до вивчення українського фольклору. В листі з Праги до матері композитор писав: “Руські пісні, зібрані П. Бажанським, опісля спроваджу собі Лисенка і ті мелодії буду гармонізувати для вправи”. Новак спрямовував талант молодого композитора на шлях реалістичної музики з опорою на використання мелодичної основи української народної пісні.