Одним з найбагатших і найяскравіших надбань багатовікової традиційної духовної культури лемків є їх усна народна творчість — фольклор. У цьому переконається кожний, хто матиме змогу ближче пізнати фольклор лемків у живому побутуванні, ознайомитися з наявними публікаціями його різних жанрів і тематичних груп, рукописними збірками та присвяченими йому дослідженнями.
Виявлені архівні матеріали і рукописи-пісенники засвідчують, що записи творів фольклору на території Лемківщини робилися вже у XVII—XVIII століттях. З південної Лемківщини (з селища Венеція-Луків Бардіївської округи) походить і найраніший відомий запис української пісні — “Пісні про Стефана Воєводу” (“Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш”) в середині XVI ст., що був наведений у “Чеській граматиці” (1571) чеського церковного діяча і вченого Яна Благослава (1523-1571).
Більш регулярне збирання, друкування і дослідження фольклору лемків припадає на ХІХ-ХХ ст.— час становлення і розвитку фольклористики як наукової дисципліни. Одним з перших збирачів зразків народної творчості на Лемківщині був уродженець цього краю Іван Бірецький (1815-1883). Ще в роки навчання у Львівській духовній семінарії він близько зійшовся з членами “Руської трійці” і під їхнім впливом почав у 30-х pp. записувати в рідних сторонах (Сяноцькій окрузі) пісні та інші види народної творчості. Уже в той час, а згодом і під час священичої праці у лемківських селах він поповнював своїми записами збірки фольклорних матеріалів І.Вагилевича і Я.Головацького, які побачили світ значно пізніше. І.Бірецький збирав обрядові, родинно-побутові, розбійницькі, рекрутські, пастуші пісні, коломийки, загадки. Найвагомішою в його доробку є збірка лемківських народних колядок’.