ЛЕМКІВСЬКІ ПІСНІ

Пісенна спадщина українського народу пересипана народними перлинами, які впродовж віків витворювалися на етнічних землях у середовищі наддніпрянців, степовиків, слобожан, волинян, поліщуків, лемків, гуцулів, бойків, закарпатців та інших. У цьому вихорі багатоголосся виділяється, як зазначає академік Філарет Колесса, лемківський музичний діалект, який, «незважаючи на близькість західноєвропейських впливів, виявляє велику консервативність та зберігає чимало архаїчних елементів, що коріняться в глибокій давнині».

У пісенній скарбниці лемків численно збереглися давні календарно-обрядові пісні, які тісно пов’язані з конкретною порою року, звичаями та різними видами сільськогосподарської діяльності. У них звучить гімн людині і природі. Колядки, щедрівки, веснянки, собіткові, жниварські пісні лемківського краю належать до багатої палітри українських народних пісень, їхню специфіку неодноразово досліджували та аналізували не лише українські етнографи, літературознавці, музикознавці, але й закордонні культурні діячі.

 

“ПРОСВІТА” НА ЛЕМКІВЩИНІ В ХІХ-ХХ СТОЛІТТІ

Офіційне навчання велось польською мовою, а з 1772 року, коли Лемківщина увійшла до складу Австрії, навчання відбувалось німецькою мовою. Шкіл було мало, багато українських дітей залишалось без освіти. Та і тих, що мали можливість ходити до школи, як казав І.Франко, вчили писати, читати і церковної справи, а не осмислювати і пізнавати життя.
З 1918 року Лемківщина знов увійшла до складу Польщі, і навчання перейшло на польську мову. Українських учителів позбавляли роботи, відправляючи їх в глибину Польщі.