Позначка: Філарет Колесса

ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІСЕННОЇ КУЛЬТУРИ ЛЕМКІВ

Про історію, побут, культуру лемків написано чимало. Зокрема, на ниві фіксації лемківського фольклору (музичного, словесного) працювали такі визначні постаті української й зарубіжної фольклористики, як Я. Головацький, Ф. Колесса, С. Людкевич, О. Кольберг, Ю. Костюк, В. Гошовський, В. Гнатюк, С. Грица, О. Гижа, М. Соболевський, І. Майчик, Б. Дрималик, В. Хомик, М. Байко. Історію лемківської етнографічної групи вивчали М. Грушевський, Ю. Тарнович, Ю. Гошко, І. Красовський, М. Мушинка, О. Турчак, С. Сегеда, В. Сергійчук та ін. Лемківський діалект становив предмет окремого дослідження у працях І.Зілинського, І. Верхратського, І. Панькевича, Ф. Жилка, B. Шимановського, польських мовознавців Я. Ріґера, 3. Штібера, И. Шемлея, у наш час – C. Панцьо, П. Чучка, Г. Шумицької, Г. Ступінської, А. Івченко. Плеяда цих видатних вчених залишила помітні наукові доробки в галузі історії, мовознавства, діалектології та етномузикознавства.

Ґрунтовне вивчення духовної й матеріальної культури лемків було здійснене Я. Головацьким. Автор подає детальний опис походження русинів-лемків, чисельності групи, рис характеру, географії, господарства, відносин з сусідніми етносами. У трьох частинах збірника у групах “думи” та “думки” містяться тексти пісень, записані від лемків у селах Калниці, Суковате, Середнє, Репедь, Завадка, Поляна, Висова. Як виявлено з матеріалів польових записів лемківського пісенного фольклору 2006 – 2008 pp., значна частина текстів, зібраних Я. Головацьким, побутує в репертуарі лемків-переселенців і в наш час.

 

ФІЛАРЕТ КОЛЕССА (1871 – 1947)

Колесса Філарет Михайлович (17.07.1871, с. Татарське Стрийського пов., тепер с. Піщани Стрийського р-ну Львівської обл. — 03.03.1947, м. Львів) — фольклорист-музикознавець, літературознавець, композитор.

У 1896 р. закінчив філософський факультет Львівського університету. У 1891-1892 рр. слухав лекції у Віденському університеті (зокрема курс гармонії у композитора А. Брукнера). У 1898-1929 рр. викладав у гімназіях міст Львова, Cтрия, Cамбора. У 1906-1907 рр.- учасник слов’янського семінару В. Ягича. З 1909 р. – дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, з 1929 р. – голова його Етнографічної комісії. Академік ВУАН (з 1929). В 1918 захистив дисертацію у Віденському університеті та отримав вчену ступінь доктора філології. Досліджував ритміку українських народних пісень, народні пісні Галичини, Волині, Лемківщини. У 1933 р. виключений з ВУАН, у 1939 р. поновлений. З 1939 р. – професор і завідувач кафедри Львівського державного університету ім. І. Франка, з 1940 р. – директор Львівського етнографічного музею і Львівського відділу Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРCР. Підтримував творчі зв’язки з В. Гнатюком, К. Квіткою, М. Лисенком, Лесею Українкою, І. Франком. Помер 4 березня 1947 року. Похований у Львові.

“ПРОСВІТА” НА ЛЕМКІВЩИНІ В ХІХ-ХХ СТОЛІТТІ

Офіційне навчання велось польською мовою, а з 1772 року, коли Лемківщина увійшла до складу Австрії, навчання відбувалось німецькою мовою. Шкіл було мало, багато українських дітей залишалось без освіти. Та і тих, що мали можливість ходити до школи, як казав І.Франко, вчили писати, читати і церковної справи, а не осмислювати і пізнавати життя.
З 1918 року Лемківщина знов увійшла до складу Польщі, і навчання перейшло на польську мову. Українських учителів позбавляли роботи, відправляючи їх в глибину Польщі.