Категорія: Фольклор

УСНА НАРОДНА СЛОВЕСНІСТЬ ЛЕМКІВ

Одним з найбагатших і найяскравіших надбань багатовікової традиційної духовної культури лемків є їх усна народна творчість — фольклор. У цьому переконається кожний, хто матиме змогу ближче пізнати фольклор лемків у живому побутуванні, ознайомитися з наявними публікаціями його різних жанрів і тематичних груп, рукописними збірками та присвяченими йому дослідженнями.

Виявлені архівні матеріали і рукописи-пісенники засвідчують, що записи творів фольклору на території Лемківщини робилися вже у XVII—XVIII століттях. З південної Лемківщини (з селища Венеція-Луків Бардіївської округи) походить і найраніший відомий запис української пісні — “Пісні про Стефана Воєводу” (“Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш”) в середині XVI ст., що був наведений у “Чеській граматиці” (1571) чеського церковного діяча і вченого Яна Благослава (1523-1571).

Більш регулярне збирання, друкування і дослідження фольклору лемків припадає на ХІХ-ХХ ст.— час становлення і розвитку фольклористики як наукової дисципліни. Одним з перших збирачів зразків народної творчості на Лемківщині був уродженець цього краю Іван Бірецький (1815-1883). Ще в роки навчання у Львівській духовній семінарії він близько зійшовся з членами “Руської трійці” і під їхнім впливом почав у 30-х pp. записувати в рідних сторонах (Сяноцькій окрузі) пісні та інші види народної творчості. Уже в той час, а згодом і під час священичої праці у лемківських селах він поповнював своїми записами збірки фольклорних матеріалів І.Вагилевича і Я.Головацького, які побачили світ значно пізніше. І.Бірецький збирав обрядові, родинно-побутові, розбійницькі, рекрутські, пастуші пісні, коломийки, загадки. Найвагомішою в його доробку є збірка лемківських народних колядок’.

ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПІСЕННОЇ КУЛЬТУРИ ЛЕМКІВ

Про історію, побут, культуру лемків написано чимало. Зокрема, на ниві фіксації лемківського фольклору (музичного, словесного) працювали такі визначні постаті української й зарубіжної фольклористики, як Я. Головацький, Ф. Колесса, С. Людкевич, О. Кольберг, Ю. Костюк, В. Гошовський, В. Гнатюк, С. Грица, О. Гижа, М. Соболевський, І. Майчик, Б. Дрималик, В. Хомик, М. Байко. Історію лемківської етнографічної групи вивчали М. Грушевський, Ю. Тарнович, Ю. Гошко, І. Красовський, М. Мушинка, О. Турчак, С. Сегеда, В. Сергійчук та ін. Лемківський діалект становив предмет окремого дослідження у працях І.Зілинського, І. Верхратського, І. Панькевича, Ф. Жилка, B. Шимановського, польських мовознавців Я. Ріґера, 3. Штібера, И. Шемлея, у наш час – C. Панцьо, П. Чучка, Г. Шумицької, Г. Ступінської, А. Івченко. Плеяда цих видатних вчених залишила помітні наукові доробки в галузі історії, мовознавства, діалектології та етномузикознавства.

Ґрунтовне вивчення духовної й матеріальної культури лемків було здійснене Я. Головацьким. Автор подає детальний опис походження русинів-лемків, чисельності групи, рис характеру, географії, господарства, відносин з сусідніми етносами. У трьох частинах збірника у групах “думи” та “думки” містяться тексти пісень, записані від лемків у селах Калниці, Суковате, Середнє, Репедь, Завадка, Поляна, Висова. Як виявлено з матеріалів польових записів лемківського пісенного фольклору 2006 – 2008 pp., значна частина текстів, зібраних Я. Головацьким, побутує в репертуарі лемків-переселенців і в наш час.

 

ЛЕМКІВСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ

Традиційне лемківське весілля, у якому знайшли своє відображення прадавні ритуальні та світоглядні реалії, морально-етичні засади й норми народного звичаєвого права українців, складалось із низки взаємопов’язаних і здійснюваних у певній послідовності обрядових актів. У сукупності вони були спрямовані на ритуальне освячення шлюбу та магічне забезпечення подальшого родинного і господарського благополуччя нової сім’ї.
У цілому основні структурно-обрядові компоненти лемківського весілля є характерними й для населення інших українських і слов’янських земель. Водночас весільній обрядовості лемків притаманні й деякі локальні особливості, що пов’язано з тривалим збереженням у традиційній культурі жителів карпатського регіону давніх побутово-звичаєвих устоїв.
Відповідно до хронології розгортання урочистих подій весільний обряд прийнято поділяти на три етапи: передвесільний, власне весільний, післявесільнии. Як і скрізь в Україні, на Лемківщині у передвесільний період відбувалось висватування парубком уподобаної дівчини та їхні заручини, приготування обох родин до шлюбної церемонії. Весільний цикл обряду включав до своєї структури ритуальні дії, спрямовані на відокремлення наречених від неодруженої молоді та санкціонування шлюбу. Після-весільні дійства остаточно закріплювали акт створення нової сім’ї, а також сприяли зміцненню зв’язків між родинами молодих.
Період весіль був регламентований річним циклом трудових процесів і церковними постами і, в основному, припадав на осінню й зимову пору. В тих чи інших місцевостях Лемківщини весілля розпочинали в різні дні тижня — неділю, понеділок, вівторок, четвер, суботу. Як правило, воно тривало два-три дні, а інколи й цілий тиждень.

ЛЕМКІВСЬКІ ПІСНІ

Пісенна спадщина українського народу пересипана народними перлинами, які впродовж віків витворювалися на етнічних землях у середовищі наддніпрянців, степовиків, слобожан, волинян, поліщуків, лемків, гуцулів, бойків, закарпатців та інших. У цьому вихорі багатоголосся виділяється, як зазначає академік Філарет Колесса, лемківський музичний діалект, який, «незважаючи на близькість західноєвропейських впливів, виявляє велику консервативність та зберігає чимало архаїчних елементів, що коріняться в глибокій давнині».

У пісенній скарбниці лемків численно збереглися давні календарно-обрядові пісні, які тісно пов’язані з конкретною порою року, звичаями та різними видами сільськогосподарської діяльності. У них звучить гімн людині і природі. Колядки, щедрівки, веснянки, собіткові, жниварські пісні лемківського краю належать до багатої палітри українських народних пісень, їхню специфіку неодноразово досліджували та аналізували не лише українські етнографи, літературознавці, музикознавці, але й закордонні культурні діячі.